— Що ти там побачив, Террі?
Він їхав на пасажирському сидінні, тримаючи в розчепірених, широко розведених долонях немовля в коконі, немов якусь гарячу каструльку.
— Один хлопець намагався виї… ну… використати тамту хазяйку. Ти розумієш, про що я кажу?
— Так.
— Це її розбудило. Вона вже знов спала, коли я туди ввійшов. Він був… практично мертвий. Зараз уже цілком мертвий.
— Ох, — промовила Лайла.
Вони їхали крізь темне місто. Червоніли вогні пожежі серед пагорбів, хмара диму, що здіймалася над нею, була на тон темнішою за ніч. Якась жінка в неоново-рожевому спортивному костюмі робила на моріжку стрибки-розніжки. Скупчення людей — переважно жінок — було видно крізь великі вітрини «Старбакса» на Головній вулиці, де чи то самі вирішили працювати так винятково пізно, чи (що більш ймовірно) люди їх змусили не закриватися. Була 2:44 ночі.
На парковці позаду «Колеса» машин було більше, ніж будь-коли їх там бачила Лайла. Там стояли траки, седани, фургони, мотоцикли, компакти. Новий ряд автомобілів починався на трав’яному закрайку поза парковою.
Лайла втулила крузер біля задніх дверей, які стояли навстіж, випускаючи надвір світло, голоси і гупання джукбоксу. Звідти ревла пісня якогось брязкітливого гаражного бенду, яку вона чула мільйон разів, але не пригадала б назви гурту, навіть якби зараз функціонувала після повноцінного нічного відпочинку. Голос у співака був, наче хтось тягне залізо по асфальту.
Біля дверей, сидячи на молочному ящику, спала якась офіціантка. Її ковбойські чобітки розведені на V. Террі виліз із машини, поклав на сидіння Платину, потім знов нахилився досередини. Неонове світло пивної реклами омивало правий бік його обличчя, надаючи йому кислотно-зеленого вигляду якогось кінематографічного трупа. Він кивнув на коконовий пакуночок.
V— Може, ти десь заховаєш дитину, Лайло?
— Що?
— Подумай про це. Скоро почнуть винищувати дівчат і жінок. Бо вони небезпечні. Прокидаються, так би мовити, не на тім боці ліжка. — Він випростався. — Мені треба випити. Щасти тобі.
Її заступник акуратно прикрив дверцята, неначе він боявся розбудити це немовля.
Лайла дивилася, як Террі заходить крізь задні двері бару. Він навіть короткого позирку не подарував жінці, що спала на молочному ящику, втопивши в гравій каблуки чобіт з націленими вгору носками.
9
9