Рі промовила: «Боляче, мабуть, було».

— Не так те, як думка, що саме на таке я й заслужила, щоб моє торчкове лице розбив мені мій же чоловік-торчок. Я ненавиджу себе за це. Пам’ятаю, як лежу на підлозі і бачу монету, нікель, у пилюці під холодильником, кругом осколки тієї синьої вази, і думаю, що далі станеться таке: Боббі забере соціальна служба. Ну, звісно ж, так воно й вийшло. Поліціантка вивела Боббі з мого дому, і моя дитина плакала за мною, і це було найсумнішим з усього, що могло статися, щоправда, я була тоді в такому ауті, що нічого не відчувала.

Рі промовила: «Дуже сумно».

6

6

Десять хвилин уже минуло, а Террі все не виходив із сусіднього з Елвеєвим будинку. «Зольник» було написано там на поштовій скриньці. Лайла не знала, що їй робити.

До цього вони перевірили будинок Елвеїв, по широкій дузі обминувши те місце, де перед тим лежали трупи, і увійшли крізь передні двері. Дитина, спільним мозковим штурмом Елвеїв, з типовою дбайливістю і скромністю названа ними Платиною, лежала безжурна, як у Бога в запічку, в своїй плетеній колисці, всередині сформованого навкруг неї кокона у формі квасолини. Натиснувши долонями на кокон, Лайла намацала тільце немовляти. В цьому було щось кумедно-жахливе; неначе пробуєш новий матрац, оцінюючи його пружність. Але усмішка на її обличчі всохла, коли почав рюмсати Террі. Уже перейшло за другу ранку. А отже, ця криза тривала вже двадцять годин чи близько того, і тридцять п’ять годин минуло відтоді, як вона останній раз кімарила. Лайла була вгашеною, а її найкращий підлеглий — п’яним і сльозливим.

Але вони роблять все, що наразі можуть, хіба не так? А на Гірській дорозі досі завали того котячого піску.

— Ні, нема там нічого, — виправила вона себе. То було кілька місяців тому. Чи, може, рік?

— Чого там нема?

Вони знову були надворі, йшли до крузера, припаркованого перед будинком Роджера.

Лайла, несучи в руках кокон, скинула очима на Террі.

— Я балакала вголос?

— Йо, — підтвердив Террі.

— Перепрошую.

— Яке ж все-таки це блядство, — схлипнув Террі і вирушив до будинку Зольник.

Лайла запитала, куди це він пішов.

— Двері прочинені, — відповів він, показуючи. — Глупа ніч надворі, а двері відкриті. Треба перевірити, що там і як. Я на секунду.

Лайла сіла з дитиною на пасажирське сидіння крузера. Здавалося, це було лише якусь мить тому, але цифри на годиннику вже показували 2:22. Їй подумалося, що там було 2:11, коли вона сідала. Двадцять два й одинадцять різні числа. Але одинадцять плюс одинадцять дає двадцять два. Що означає…