— Те вітання, — запитала Лайла. — Як щодо нього?

Клінт їй розповів.

— Гаразд, — промовила Лайла. — Справу закрито. Я зараз зроблю свіжої кави, а потім повернуся назад до управи. Боже, я така, нахер, втомлена.

7

7

Допивши свою каву, Лайла обняла Джареда і нагадала йому подбати про Моллі й немовля, добре їх заховати. Він пообіцяв, що все зробить, і вона мерщій відступила від нього. Якби трохи завагалася, вже не мала б сили від нього піти.

Клінт провів її в передпокій.

— Я кохаю тебе, Лайло.

— Я тебе теж кохаю, Клінте.

Вона сподівалася, що сказала правду.

— Я не серджуся, — сказав він.

— Я рада, — сказала Лайла, утримавши себе, щоб не додати: «Овва!»

— Знаєш, коли я останній раз бачив Шеннон — багато років тому, але вже по тому, як ми побралися, — вона просила мене переспати з нею. Я сказав їй «ні».

У передпокої було темно. Окуляри Клінта відбивали світло з віконця над дверима. Позаду нього на гачках висіли куртки й кашкети, наче ряд зніяковілих глядачів.

— Я сказав їй «ні», — знову повторив Клінт.

Лайла не могла збагнути, що він їй хоче сказати — що він гарний хлопчик, мабуть? Вона наразі нічого не могла збагнути.

Лайла поцілувала його. Він відповів цілунком. То були просто губи, шкіра до шкіри.

Вона пообіцяла йому подзвонити, коли приїде в управу. Зійшла сходами, зупинилася і, обернувшись, подивилась на нього.

— Ні слова не казав мені про цей басейн. Просто вирішив і подзвонив якомусь підрядчику. Я повернулась додому і бачу серед подвір’я яму. Вітаю, нахер, тебе з днем народження.