— Я…

Він затнувся. Що взагалі тут можна було сказати? Що він думав, це вона хоче басейн, тоді як на справді басейн хотілось йому?

— А коли ти вирішив закинути свою приватну практику? Ми цього також не обговорювали. Ти поставив мені кілька запитань, я думала, ти вивчаєш якісь документи чи ще щось, а потім бум. Справу зроблено.

— Я думав, це моє право таке вирішувати.

— Я знаю, що ти так думав.

Вона мляво махнула йому на прощання рукою і пішла до свого крузера.

8

8

— Офіцер Лемплі сказала, що ви хотіли мене бачити.

Євка так прудко підскочила до ґрат свої камери, що заступник директорки Гікс швидко відтанцював два кроки назад. Євка щасливо усміхалася, чорне волосся хвилями обрамляло її обличчя.

— Лемплі — єдина правда ж?

— Зовсім ні, — відповів Гікс. — Є ще Міллі. Офіцер Олсон, я хотів сказати.

— Ні, вона заснула в тюремній бібліотеці, — не переставала посміхатися Євка своєю усмішкою королеви краси. — Обличчям на журналі «Сімнадцятка». Якраз роздивлялася вечірні сукні.

Заступник директорка навіть на задумався про слова Євки. Вона не могла знати таких речей. Яка вона не вродлива, а сидить у Балуваній Кімнаті[243], як інколи, і то небезпідставно, називали цю м’яку камеру.

— Утримувана, у вас усе плутається в голові. Я так кажу не з наміру образити ваші почуття, я так кажу, бо це правда.

Мабуть, вам варто було б поспати, може, це розчистило б трохи того павутиння.

— Маю одну пікантну новину для вас, пане заступнику директорки Гікс. Хоча відтоді, як почалося те, що ви називаєте Авророю, земля зробила менше одного оберту, в світі заснуло значно більше половини жінок. Уже сімдесят відсотків. Чому з жінок-офіцерів, яка ще не спить, так багато? Звичайно, чимало жінок просто не прокинулися. Коли це почалося, вони вже спали. Потім багато втомилися й таки поснули, попри їхні намагання залишатися притомними. Але не всі такі. Ні, значна частка жіночої популяції сама вирішила лягти на спочинок. Оскільки, як, поза всякими сумнівами, знає ваш доктор Норкросс, страх перед неминучим гірше самого неминучого. Легше вже попуститися.

— Він лише мозкоправ, не медик, — сказав Гікс. — Я не довірив би йому лікувати й задирку на нігті. Отже, якщо у вас більше нема нічого, я мушу керувати в’язницею, а вам треба поспати.