— Доброго дня, пані, — привіталася Дженіс після того, як обняла Бланш Мак-Інтай, а потім Лайлу. — Вибачте нам за такий наш вигляд. Ми щойно втекли із в’язниці. А тепер признавайтесь: котра з вас уколола собі пальця веретеном, сотворивши цей безлад?

Деякі зі старих помешкань годилися на житло й надавалися до відновлення. Інші були казково зарослі, або розвалені, або і те, й інше разом. На Головній вулиці вони дивувалися Старшій школі, яка була застарілою будівлею навіть для колишнього Дулінга. В цьому, новому, вона буквально тріснула посередині на дві половини, які похилилися в протилежні боки, провалля між ними скалилося рваною цеглою. На завислих у повітрі стрімчаках лінолеуму класної кімнати розсідалися птахи. Муніципальна будівля, де містилися міська адміністрація й шерифська управа, завалилася наполовину. Серед Меллой-стрит утворилася вирва. На дні тієї ями, занурена по вітрове скло у воду кольору кави, стирчала чиясь машина.

У їхній колонії з’явилася жінка на ім’я Кейлі Ролінз і зголосилася долучитися до справи зі своїм досвідом спеціалістки з електрики. Це не було дивиною для колишньої директорки в’язниці, оскільки вона знала, що Кейлі закінчила професійно-технічне училище, де навчалася електромонтажній справі. Те, що Кейлі з її освітою виринула з-за огорожі Дулінгського виправного закладу, не мало значення. Ця жінка не вчинила жодного злочину в цьому новому місці під над’яскравими зірками.

Кейлі спромоглася оживити генератор на сонячних батареях, що колись належав обійстю одного багатого лікаря, на його ж електричній плиті вони варили кролів і слухали старі платівки на його джукбоксі «Рок-Ола»[261].

Вечорами вони балакали. Більшість жінок, як це трапилося з Лайлою в крузері на заїзді місіс Ренсом, прокинулися там само, де вони були заснули. Хоча кілька інших пам’ятали, що вони опритомніли серед темряви, де не було чутно нічого, крім вітру й пташиного співу та — можливо — якихось віддалених голосів. Коли зійшло сонце, ці жінки пробиралися крізь ліс на захід і виходили або на шосе Круглявий Пагорб, або на Західно-Лавінську дорогу. Для Лайли описувані ними враження від тих перших моментів були картиною створення світу, неначе місцина їх теперішнього існування стала плодом колективної уяви. Це, думала вона, є не менш імовірним за будь-що інше.

3

3

День минав за днем і ніч за ніччю. Скільки точно від першого дня, ніхто не був певен, але проминули тижні, а потім і місяці.

Сформувалася мисливсько-збирацька група. Дичини тут було вдосталь — особливо оленів і кролів — а також удосталь диких фруктів та овочів. Вони ніколи не наближалися до межі голоду. Виникла фермерська група, будівельна група, лікувальна група, а також освітня група для навчання дітей. Кожного ранку котрась із дівчаток поставала перед маленькою школою і калатала коров’ячим дзвіночком. Його звук розносився на милі. Вчителювали жінки і дехто зі старших дівчат.