— Вибачте? Яким чином вона це зробила?

— Вона пригрозила мені пацюками. Пацюки з нею. Вони чинять її волю.

— Пацюки чинять її волю?

— Ви вбачаєте можливі наслідки, авжеж? Як і в кожному готелі, у кожній в’язниці є пацюки. Обмеження в коштах погіршує цю проблему. Я пам’ятаю, як Котс скаржилася, що змушена була відмовитися від послуг дератизатора. Не передбачено в бюджеті. Вони там, у легіслатурі, про це не задумуються, хіба не так? «Це всього лиш в’язниця. Що таке кілька пацюків на одну утримувану, коли вони там усі — самі пацюки?» Ну, а якщо якась із утримуваних навчається керувати пацюками? Що тоді?

Гікс відштовхнув тарілку. Апетит його вочевидь полишив.

— Риторичне питання, звісно. В легіслатурі не думають про такі речі.

Френк м’явся в дверях Гіксової їдальні, зважуючи ймовірність того, що цей чоловік страждає на спричинені стресом і журбою галюцинації. Але ж був той уривок покрову, що перетворився на нетлів… як щодо цього? Френк бачив на власні очі, як це відбулося. І хіба та нетля не вдивлялася у Френка? Це могла бути галюцинація (він, зрештою, і сам перебував у стресі й журбі), але насправді Френк так не вважав. Хто може сказати, що заступник директорки в’язниці не зовсім з’їхав з котушок? А хто може сказати, ніби те, що він розказує, — не правда?

Може, він з’їхав з котушок саме тому, бо те, що він розказує, правда? Як щодо такої неприємної можливості?

Гікс підвівся.

— Оскільки ви тут, чи не допоможете надвір? У мене болить спина, до того ж, молодий.

Мало чого іншого йому хотілося б менше, але Френк погодився. Він узявся за розгодовані ноги Надін Ґікс, а її чоловік підхопив її під розгодовані пахви. Підваживши жінку, вони вийшли крізь передні двері, спустилися сходами й понесли жінку вздовж стіни будинку. Кокон потріскував, наче пакувальний папір на різдвяному подарунку.

— Просто потерпи там, — проказував Гікс до білого покрову, який обіймав обличчя його дружини. — Ми тебе зручно всадовимо в «Адірондак»[282]. На сонечку. Я певен, воно досягає туди, вглиб.

— То хто ж тепер мусив би керувати? — запитав Френк. — У в’язниці.

— Ніхто, — сказав Гікс. — О, я гадаю, Ван Лемплі могла б зголоситися, якщо вона досі на ногах. Вона старший офіцер.

— Той психіатр, доктор Норкросс, заявляє, що він зараз чинний директор, — сказав Френк.

— Нонсенс.

Вони всадовили місіс Гікс у яскраво-жовте крісло «Адірондак» на вимощеному камінням патіо. Сонця там, звісно, не було. Не сьогодні. Той самий легенький дощик. Замість мені винести її я вже не такий усмоктуватися, волога блищала бісеринами на коконі, так, як це було б на водонепроникній тканині якогось намету. Гікс почав, розхитуючи, підтягувати парасолю. Основа парасолі скреготала по каменю.