— Гаразд, — видушила з себе Лайла. Вона зраділа, що Тіффані її не послухалася. Фактично вона не пам’ятала, чи було колись щось інше, чому б вона так раділа. В горлі у неї було сухо; тіло відчувалося таким, ніби йому було тісно у власній шкурі; долоня в неї горіла. Але голос знизу обіцяв продовження життя. Ця темна драбина не мусила стати його кінцем.

— Усе добре. А тепер один крок, — сказала Тіффані. — Просто зроби один крок. Так ти почнеш.

13

13

— Надувна, їбать мене, лялька, — чудувалася Тіффані пізніше. — Подарунок на день’родження якомусь засранцю. Їм дозволяють тримать таке лайно?

Лайла знизала плечима.

— Я знаю тільки те, що бачила. За цим, мабуть, є якась історія, тільки ми її ніколи не дізнаємося.

Вони їхали весь день, і далі в темряві. Тіффані хотіла, щоб одна жінка в Нашому Місці, яка мала медсестринський досвід, почистила Лайлі долоню якомога швидше. Лайла сказала, що з нею все буде гаразд, але Тіффані була впертою.

— Я пообіцяла тій шкиринді, яка була колись директоркою тюрми, що ми не загинемо. Ми. Це означає обох нас.

Вона розповідала Лайлі про свою квартиру в Шарлотсвіллі, яку вона мала до того, як мет випалив нанівець останні років десять її життя. В неї там росло до біса папороті. Чортяки просто буяли, авжеж.

— То пра’льне життя, коли маєш у хаті великі рослини, — сказала Тіффані.

Низько згорблена в своєму сідлі — хода коня так приємно її колисала — Лайла докладала всіх сил, щоб не заснути, щоб не зсунутися і не впасти.

— Що?

— Мої папороті, — сказала Тіффані. — Я тобі заправляю за свої папороті, щоби ти мені просто тут не зомліла.

Це підбило Лайлу до хихотіння, але все, що вона змогла видати, це стогін. Тіффані сказала їй, щоб не печалилася.

— Ми тобі дістанемо. Папороті, бля, будуть по всій хаті. Вони не рідкісні.

Пізніше Лайла спитала в Тіффані, на кого вона сподівається: на дівчинку чи хлопчика.

— Просто на здорову дитину, — відповіла Тіффані. — Хоч хто, аби лиш було здорове.

— А якщо буде дівчинка, можна назвати її Папороть.