Дрю Т. Баррі підвів дуло своєї потужної гвинтівки. Не зовсім на Дона, але загалом у його напрямку.

— Ти йдеш першим. За тридцять футів поперед мене мусить бути достатньо.

— Чому?

— Тому, — сказав Дрю Т. Баррі. — Я вірю в страхування.

15

15

У той час, як Ваннеса Лемплі позбавляла життя Мейнарда Ґрайнера, а реанімований труп Мори Данбартон провадив Елмору Перлу імпровізований сеанс оральної хірургії, Френк Ґірі лежав під напівповаленою реєстраційною стійкою, дивлячись як 0:46 стає 0:45, стає 0:44. Не прийде ніякої допомоги знадвору, тепер він це розумів. Люди, які там залишилися, або бояться, або загинули. Якщо він хоче прорватися повз цей клятий КПП всередину в’язниці, він мусить це зробити самотужки. Єдина альтернатива — це швидко метнутися навкарачки назад надвір з надією, що той парубок за куленепробивним склом не вистрелить йому в гузно.

Як би йому хотілося, щоб нічого цього не ставалося. Хотілося б їхати своїм маленьким пікапом по одній з приємних доріг округу Дулінг, шукаючи чийогось ручного єнота. Якщо хатній єнот голодний, його можна підманити достатньо близько шматочком сиру або гамбургера на кінці довгої жердини, яку Френк називав Частувалкою, й накинути сітку. Це привело йому на думку ту відколоту ніжку стійки, яка впиралася йому в спину. Він перекинувся на бік, вхопив її і штовхнув по підлозі. Її довжини якраз вистачило, щоб сягнути смертельного «м’яча». Приємно нарешті хоч у чомусь добитися удачі.

— Що ти робиш? — запитав з-за скла Тіґ.

Френк не відволікався на відповідь. Якщо з цим нічого не вийде, він мертвий. Він уткнув у м’яч зазублений кінець дрючини. Джонні Лі запевняв його, що навіть якщо цю річ переїхати машиною, вона не вибухне, і дрючок її не розбудив. Він підняв ногу стійки і прихилив її до вікна якраз проти щілини для документів. 0:17 стало 0:16, стало 0:15. Тіґ вистрелив раз і Френк відчув як майнула куля, ледь не зачепивши йому кісточок пальців.

— Хто ти там не є, краще тобі тікати, — сказав він. — Біжи, поки маєш шанс.

Виконуючи власну пораду, Френк стрімголов кинувся до передніх дверей, очікуючи впіймати кулю. Але Тіґ більше ні разу не вистрелив.

Тіґ крізь скло задивився на наколотий на кінець ноги від стійки білий м’яч, схожий на великий шмат жувальної гумки. Він уперше ясно побачив той телефон, де 0:04 стало 0:03. Тоді він зрозумів, що це таке і що зараз станеться. Він стрибнув до дверей, що вели в головний коридор в’язниці. Його рука була на клямці, коли світ зійшов на біле.