— Вона може сама вистрелити.

— Я беру цей ризик на себе.

Дрю Т. Баррі кинув гвинтівку.

— А тепер віддай мені ту, що висить у тебе на плечі. І не намагайся втнути чогось дивного.

З-позаду них:

— Пані, що ви там тримаєте в нього біля горла, відкиньте це. Ейнджел швидко зиркнула через плече і побачила чотирьох чи п’ятьох чоловіків з націленими гвинтівками. Вона їм посміхнулася.

— Ви можете мене застрелити, мною. Залізно обіцяю.

Френк застиг нерішуче. Дрю Т. Баррі, сподіваючись пожити дещо довше, передав їй Донову М4.

— Дякую, — сказала Ейнджел і повісила її собі за плече.

Вона відступила, впустила долото, підняла долоні собі до обличчя, показуючи Френкові й іншим, що руки в неї порожні. Потім вона повільно позадкувала коротким коридором туди, де стояв Клінт, так само обіймаючи та підтримуючи Віллі. Руки вона весь час тримала піднятими.

Дрю Т. Баррі, здивований тим, що він живий (але вдячний), підібрав свою «Везербі». Він відчував легке запаморочення. Він гадав, будь-хто відчував би запаморочення після того, як якась тюремна психопатка тримала долото в нього біля горла. Вона наказала йому кинути гвинтівку… потім дозволила її знову взяти. Чому? Щоб самій піти до своїх друзів у зону гарантованого розстрілу? Це здається єдиною відповіддю. Так, божевільною відповіддю, але ж ця жінка і є божевільною. Всі вони тут такими є.

Дрю Т. Баррі подумав: нехай Френк Ґірі вирішує, якою буде наступна дія. Він бучно започаткував це колосальне лайно-шоу, от тепер нехай сам вимірковує, як його упоряд-але цей помре разом зі кувати. І так було б найкраще, бо для зовнішнього світу те, що вони наробили тут за останніх півгодини, виглядатиме вельми схожим на заколотне самоуправство. І ще ж тут є певні деталі: ті ходячі трупи в спортзалі чи ота гола зелена жінка, яку він прикмітив, що стоїть біля ґрат камери за кілька кроків подалі від Клінта, — в які зовнішній світ просто не повірить, хоч Аврора зараз, хоч не Аврора. Дрю Т. Баррі почувався щасливим, що він живий, і волів би щасливо відійти у тінь. Якщо пощастить, світ ніколи не дізнається, що він узагалі тут був.

— Що за хуйня? — промовив Карсон Стразерс, який уздрів зелену жінку в кінці коридору. — Це неправильно й ненормально. Що ти хочеш з нею зробити, Ґірі?

— Узяти її, і взяти живою, — сказав Френк. Він ще ніколи в житті не почувався таким стомленим, але він це переживе. — Якщо вона справді ключ до Аврори, нехай учені це з’ясують. Ми відвеземо її до Атланти і передамо там, кому слід.

Віллі почав піднімати свою гвинтівку, але повільно, так, ніби вона важила тисячу фунтів. У Крилі А не було спекотно, але його кругле обличчя було мокрим від поту. Той зробив темною його бороду. Гвинтівку в нього вихопив Клінт. У кінці коридору свої рушниці підняли Карсон Стразерс, Тримач, Ордвей і Берровз.