Френк зробив три кроки вперед, байдужий або не думаючи, чи рештки його загону рушать слідом за ним. Він дивився на Євку так довго й пильно, що Клінт обернувся, аби й самому подивитись.

Та зелень, яка перевивала в неї волосся, зникла. Її голе тіло було гарним, але аж ніяк не екстраординарним. Лобкове волосся було темним трикутником понад з’єднанням її стегон.

— Що за хуйня, — промовив Карсон Стразерс. — Хіба вона не була… щойно… зелена?

— Егм… приємно познайомитися з вами особисто, мем, — сказав Френк.

— Дякую, — відповіла Євка.

Попри її цілковиту, нестерпиму голизну, голос у неї звучав сором’язливо, як у школярочки. І очі опущені.

— Вам це подобається — саджати звірят у клітки, Френку? — Я в клітки саджаю тільки тих, які потребують кліток, — відповів Френк, і вперше за кілька останніх днів щиро усміхнувся.

Якщо він на чомусь знався, то якраз на тому, що дикість має два види — небезпека, яку дика тварина несе для інших, та інші, які несуть небезпеку для дикої тварини. Загалом він більше дбав про те, щоб тримати диких тварин у безпеці від людей.

— А сюди я прийшов, щоби звільнити вас із вашої. Я хочу відвезти вас до лікарів, які зможуть вас оглянути. Ви дозволите мені це зробити?

— Думаю, ні, — сказала Євка. — Вони нічого не знайдуть і нічого не змінять. Пам’ятаєте казку про золотого гусака? Коли люди його випатрали, всередині вони не знайшли нічого, окрім тельбухів.

Френк зітхнув і похитав головою.

«Він їй не вірить, тому що не бажає їй повірити, — подумав Клінт. — Тому що він не може собі дозволити їй повірити. Після всього, що наробив».

— Мем…

— Чому б вам не називати мене Євкою, — перебила вона. — Не люблю я цієї формальності. Я думала, ми дійшли гарненького взаєморозуміння, коли балакали тоді по телефону, Френку.

Проте очі в неї так само лишались опущеними. Клінт загадався, що в них такого, що вона мусить приховувати. Сумнів щодо її місії тут? Найімовірніше, це безпідставні ілюзії, але раптом… хіба сам Ісус Христос не благав, щоб прибрали від його вуст ту чашу? Як, припускав він, і Френк Ґірі бажав би, щоб науковці в ЦКЗ прибрали від його вуст цю чашу. Щоб вони передивилися Євчині скани, аналізи крові та ДНК і сказали: «ага».

– Євка — це таке ім’я… — почав Френк. — Ця утримувана… — він кивнув головою в бік Ейнджел, яка люто дивилася на нього. — Вона каже, що ви богиня. Це правда?

— Ні, — сказала Євка.

Поруч з Клінтом почав кашляти і терти собі ліву половину грудей Віллі.

— Ця жінка, — Френк кивнув у бік Мікейли. — Вона каже, що ви надприродна істота. І… — Френкові не хотілося промовляти цього вголос, наближатись до гніву, до якого це могло б довести, але він мусив. — Ви знали про мене таке, чого ніяк не могли знати.