— Я хочу перебувати в мирі, — сказав він.

На ранок Дня Подяки Лайла їде до гравійного розвороту на Круглявому Пагорбі і зупиняє машину. Вона саджає упакованого в дитячий зимовий комбінезон Енді в слінг. І далі йде з ним пішки.

Можливо, вони б змогли полагодити свій халам-баламний шлюб, загадується Лайла. Можливо, якби вона того схотіла, Клінт міг би знову її покохати. Але чи хочеться їй цього від нього? На душі в Лайли є зарубка, і ім’я тієї зарубки — Джінет Сорлі, і вона не знає, як її стерти. Та й чи хоче вона цього, не знає.

Енді видає тихенькі забавні звуки, а вона йде. Серце в неї болить за Тіффані. Несправедливість і довільність вплітаються в тканину всього, викликаючи в Лайлі благоговіння разом з обуренням. Закрижанілий ліс порипує й постукує. Коли вона дістається трейлера Трумена Мейвезера, той стоїть обмерзлий снігом. Вона кидає на нього лише побіжний погляд і рухається далі. Тепер уже недалеко йти.

Вона виринає на галявину. Дивовижного Дерева там нема. Могили Джінет там нема. Там нема нічого, крім зимової трави та позбавленого листя змарнілого дуба. Трава коливається, зблискує якась руда тінь, щезає, і трава заспокоюється. Віддих Лайли парує. Дитина кургикає, що звучить як запитання.

— Євко?

Лайла ходить колами, шукаючи — ліс, земля, трава, повітря, білясте світло дня — але тут нема нікого.