— Мудак з воза — коням легше. Так я йому сказав. Тому що, коротко кажучи, Дон Пітерз був пихом. — Він затнувся. — Лихом. Я це хотів сказати. Він був лихом.

— Друже мій, я думаю, вам варто вже їхати додому.

Клінт сказав:

— Гарна ідея. А де це?

18

18

За два місяці по тому, що отримало назву Велике Пробудження, один ранчер у Монтані, трохи східніше Чінука, побачив жінку, що голосувала на шосе 2, і зупинився.

— Залазьте, панночко, — сказав він. — Куди прямуєте? — Ще не певна, — сказала вона. — В Айдахо для початку.

Можливо, після того — далі, в Каліфорнію.

Він простягнув їй руку:

— Росс Олбрайт. Довезу за два округи звідси. Як вас звуть? — Ейнджел Фіцрой. Колись вона відмовилася б ручкатися, назвалася б вигаданим іменем і тримала б свою руку на ножі, який завжди лежав у кишені її куртки. Зараз не було ні ножа, ні прізвиська.

— Гарне ім’я, Ейнджел, — сказав він, рвучко вмикаючи третю швидкість. — Сам я християнин. Як народився, так і народжений знову.

— Добре, — сказала Ейнджел, і то без сліду сарказму.

— Ви самі звідки, Ейнджел?

— Маленьке місто, зветься Дулінг.

— Це там ви й прокинулися?

Колись Ейнджел збрехала б, сказала б «так», оскільки так було б легше, а, крім того, брехня в неї звучала природно. До цього вона мала справжній талант. Тільки це було її нове життя і вона рішуче застановила собі, попри всі ускладнення, наскільки це можливо, казати правду.

— Я була одною з тих небагатьох, які не заснули, — сказала вона.

— Ого! Яка ви щаслива! І сильна!