Жодні обсяги психотерапії чи пігулок щастя від Великої Фарміндустрії не могли змінити того факту, що Френковому шлюбу настав капут. Він так багато разів порушував довіру Ілейн (не згадуючи вже про ту кухонну стінку.) Та, може, з цим було якраз усе гаразд? Він виявив, що насправді не так вона йому вже й подобалася. Найкраще було відпустити її. Він передав їй повну опіку і сказав, що вдячний за свої два вікенди на місяць з дочкою. З часом, якщо все йтиме добре, їх побільшає.
А дочці він сказав:
— Я думаю завести собаку.
17
17
— Як воно справи? — спитав Френк у Клінта, тим часом як.
«Дублінці» грали й співали.
Френк заїхав сюди дорогою у Вірджинію до своїх колишніх тестя з тещею. «Золофт» і збори допомагали йому контролювати свій норов, але свати все одно залишаються сватами, ба, ще й гірше, коли їхня дочка з тобою розлучилася. Він зупинився «В О’Берна», щоб бодай на півгодини відтягнути екзекуцію.
— Досі якось тримаюся, — сказав Клінт, витираючи собі очі. — Треба б трохи схуднути, але, авжеж, якось тримаюся.
Вони сіли за стіл у темнім кутку.
Френк сказав:
— Ви п’єте в якомусь ірландському пабі в День Подяки.
Це ваш метод якось триматися?
— Я не казав, що в мене все чудово. Крім того, ви теж сидите тут.
Френк подумав:
Клінт підняв свій кухоль.
— П’ю за це.
Вони цокнулись. Клінт не відчував ніякої злості до Френка. Злості він не відчував взагалі ні до кого. Що він відчував, так це величезну зневіру в собі. Він не очікував, що врятує свою сім’ю тільки для того, щоб її втратити. Це не відповідало його уявленню про геппі-енд. Це відповідало його уявленню про якесь американське лайно-шоу. Вони з Ґірі балакали про своїх дітей. Дівчинка Френка була закохана в якогось хлопця з Огайо. Френк трохи непокоївся, що може в сорок п’ять стати дідом, але панував над собою. Клінт сказав, що його син зараз жахливо тихий, мабуть, ніяк не дочекається, коли зможе гайнути геть з міста, вступити до коледжу, побачити, на що схожий світ за межами вугільного краю.
— А ваша дружина?