Глянув король крізь вічко й бачить, як він сам, сидячи перед каміном, читає книжку про королівну Недотепу, як біжить її шукати, як розпитує, аж посеред золоченої пустелі натрапляє на хатку і бачить у ній старого мудреця, котрий вітає його словами:

– Шукаєш Недотепу, нещасний! – і так далі.

– Гадаю, ти переконався, – сказав старий, вимикаючи струм. – А тепер запрограмую тебе в середньовіччі поряд з чарівною Недотепою і будеш снити з нею вічний сон нелінійного цифрового моделювання…

– Гаразд, гаразд, – каже король, – але ж це все‑таки тільки моя подоба, а не я сам, бо сам я тут, а не у Скрині!

– Зараз тебе тут не буде, – відповів приязно старий, – я вже про це подбаю…

З цими словами він видобув з‑під ліжка важкого, але замашного молота.

– Коли пригортатимеш до себе кохану, – пояснив йому пустельник, – я зроблю так, щоб ти не існував у двох місцях – і тут, і там, у Скрині – знаю надійний спосіб, старий і простий. Отож зволь нахилитися, мій пане…

– Спершу ще раз покажи мені Недотепу, – сказав король. – Я хочу перевірити досконалість твого методу…

Старий показав йому Недотепу крізь вічко Чорної Скрині. Король дивився, дивився та й каже:

– Опис у давній книзі занадто перебільшений. Загалом вона нічогенька собі, але не така вже надзвичайна, як про це пишуть у хроніках. Бувай здоров, мудрецю…

І повернувся на каблуках.

– Як же це? Куди ти, навіжений?! – закричав пустельник, стискаючи в руках молота, бо король уже простував до дверей.

– Куди‑будь, аби не до Скрині, – відповів Розпорик і вийшов, і в ту ж мить сон луснув йому під ногами, як мильна бульбашка, й король побачив перед собою страшенно розчарованого Хитріяна в передпокої. Адже так недалеко було до того, щоб короля замкнули в Чорній Скрині, з якої Архімудрит уже б ніколи його не випустив…

– Мій кібернере, занадто вже ти стараєшся у цих своїх снах з дамами, – промовив король. – Або давай мені якийсь сон, у якому можна зазнати любощів без зайвих клопотів, або забирайся з палацу разом зі своїми шафами!

– Пане, – відказує на це Хитріян. – Маю для тебе сон саме такий, як хочеш, надзвичайно високої якості, тільки спробуй його, прошу, і ти сам у цьому пересвідчишся!

– Який це ти так вихваляєш? – питає король.

– Оцей, пане, – відказує Архімудрит, тицяючи в перламутрову табличку з написом: «Мона Ліза, чи Лабіринт солодкої нескінченності».

І сам бере вилку що теліпається у короля на годинниковому ланцюжку, аби, не гаючись, чимшвидше ввіткнути її в розетку, бо бачить, що справа кепська: Розпорик уникнув довічного ув’язнення в Чорній Скрині, безперечно, лише завдяки своїй тупості, котра не дозволила йому як слід закохатися у звабливу Недотепу.