АЛЬТРУЇЗИН, АБО ОПОВІДЬ ПРО ТЕ, ЯК ПУСТЕЛЬНИК ДОБРИЦІЙ ЗАХОТІВ ОЩАСЛИВИТИ КОСМОС І ЩО З ТОГО ВИЙШЛО

АЛЬТРУЇЗИН, АБО ОПОВІДЬ ПРО ТЕ,

ЯК ПУСТЕЛЬНИК ДОБРИЦІЙ

ЗАХОТІВ ОЩАСЛИВИТИ КОСМОС

І ЩО З ТОГО ВИЙШЛО

[26]

Кляпавцій шукає й знаходить істот, що знаходяться "на найвищому штабелі розвитку" і намагається поставити їм питання про щастя, однак відповіді не отримує . Історія про про невдалі спроби ощасливити цілі планети, а потім - про препарат Альтруїзин...

Кляпавцій шукає й знаходить істот, що знаходяться "на найвищому штабелі розвитку" і намагається поставити їм питання про щастя, однак відповіді не отримує . Історія про про невдалі спроби ощасливити цілі планети, а потім - про препарат Альтруїзин...

Якогось літнього дня конструктор Трурль, підстригаючи у своєму садку кібербарис, побачив, що дорогою йде якийсь обірванець. Своїм виглядом він викликав водночас і співчуття, і страх. Всі кінцівки в того робота були пообв’язувані шнурками й подоточувані закіптюженими трубами від грубок, а за голову йому правив старий дірявий горщик, у якому від мислення так гуло, що аж іскри сипалися. Шию так‑сяк підтримував уламок штахети, а у відкритому череві дриготіли й чаділи катодні лампи, котрі той бідолаха притримував вільною рукою, другою безперестанку підкручуючи розхитані гвинтики. Коли він, кульгаючи, минав Трурлеву хвіртку, в нього перегоріли відразу чотири запобіжники, тож він на очах у конструктора почав розсипатись у клубах диму і смороді перепаленої ізоляції. Охоплений співчуттям, Трурль одразу вхопив викрутку, обценьки та ізоляційну стрічку і поспішив на допомогу мандрівцеві. Той уже кілька разів зомлів, при цьому триби від загальної десинхронізації жахливо скреготіли, однак Трурлеві нарешті вдалося повернути йому сяку‑таку притомність і, вже перев’язаного, він посадив його у вітальні. А поки бідолаха жадібно підзаряджався від батареї, Трурль, неспроможний довше стримувати цікавості, почав розпитувати, що довело його до такого жалюгідного стану.

– Милостивий пане, – відповів незнайомий робот, ще тремтячи всіма магнітами, – мене звуть Добрицієм, а сам я є, тобто був, пустельником‑анахоретом; шістдесят і сім років пробув у пустелі, віддаючись побожним роздумам. Та одного ранку мені спало на думку, чи правильно я чиню, живучи самітником. Чи можуть усі мої глибокі роздуми й духовні дослідження втримати на місці хоча б одну заклепку, бо хіба ж не першим моїм обов’язком є поміч ближнім, а тільки потім – турбота про власне спасіння? Хіба…