– І він нічого більше тобі не сказав? Не може такого бути! – заволав Трурль.

– Аякже! Сказав! Сказав, мій ласкавий добродію, і, власне, через те сталася моя трагедія! – відповів понівечений робот. – Коли я спитав, що він збирається робити далі, Кляпавцій нахилився до мене й мовив:

«Спершу завдання здалося мені безнадійним. Однак я знайшов спосіб. Ти, мій пустельнику, як простий неосвічений робот, не зрозумієш усіх таємниць цієї заплутаної справи, але то байдуже; в принципі справа взагалі досить проста: треба збудувати відповідний цифровий пристрій, здатний до моделювання всього сущого. Той пристрій, якщо його відповідно запрограмувати, змоделює тобі Найвищу Фазу Розвитку… Таким чином можна буде попитати його й отримати Остаточні Відповіді!»

«Але як збудувати такий пристрій? – спитав я. – І звідки ми будемо певні, вельможний Кляпавцію, що і він після першого запитання не пошле нас туди, де раки зимують, тим гіперсуперспособом, якого вжили щодо тебе енеферці?»

«А, то вже дурниця, – відповів він. – Покладися на мене; я питатиму про Таємницю енеферців, а ти, шляхетний Добрицію, – про те, якими способами найкраще втілити в дію твою вроджену відразу до будь‑якого зла!»

Чи треба казати, пане, що мене охопила надзвичайна радість, отож я одразу почав асистувати Кляпавцієві при будуванні пристрою. Виявилося, що пан Кляпавцій зводив його точно за планами трагічно померлого Хлоріяна‑Теориція Кляпостола. Це був, власне, славетний Боготрон його конструкції, який може створити все в обсязі Космосу. При цьому, невдоволений з його назви, пан Кляпавцій не переставав придумувати для нього щораз інші, щораз то вишуканіші, охрещуючи того велета то Всесильником, то Омнігенеричним Ультиматором, то Онтогельнею. Та бог з ними, з назвами. Принаймні за рік і шість днів було зведено ту страхітливу апаратуру, яку задля ощадності ми розмістили в порожнині Рапундри, великого Місяця недолаїв. Легше було б знайти мурашку всередині трансатлантичного корабля, ніж нас посеред тих мідних прірв, есхатологічних трансформаторів, тих гагіопневматичних перфекціонаторів і випрямлячів зла. Мушу признатися, що мені аж дротяне волосся дибки стало, попересихало в суглобах, зацокотіли зуби, коли пан Кляпавцій посадив мене перед Остаточним пультом і залишив сам на сам із тією абсолютно неосяжною машинерією, а сам на хвилину пішов по щось. Неначе зорі у вишині, ясніли наді мною її розжарені індикаторні вогні, скрізь світилися грізні написи: УВАГА! ВИСОКА ТРАНСЦЕНДЕНЦІЯ! – логічні й семантичні потенціали досягали на табло приладів мільйонних нулів, а в мене під ногами тихо коливалися океани тієї надлюдської і надроботівської мудрості, яка, заклята в парсеки звивин і гектари магнітів, тривала переді мною, піді мною, наді мною, оточуючи з усіх боків, так що я почував себе мізерною порошинкою у своїй нікчемній глупоті. Але, прикликавши подумки на допомогу всю свою любов до Добра і пристрасть до Правди, якою палало все моє єство аж до найменшої шпульки, я переміг себе і, розтуливши застиглі уста, тремтячим голосом задав перше питання: «Хто ти?»