– Директивна всезичливість, любий мій, якщо вона занадто загальна, може призвести до різних наслідків, – дохідливо пояснив йому Кляпавцій. – Той, кому добре, хоче, аби й іншим відразу ж стало добре, а неслухняних починає навіть підштовхувати до щастя ломом.

– А отже, Добро може породжувати Зло! О, якою ж підступною є Природа Речей! – вигукнув Трурль. – Тоді я викликаю на герць саму Природу! Прощай, Кляпавцію! Ти свідок моєї тимчасової поразки, але одна битва то ще не вся війна!

Похмурий, але іще затятіший, він одразу ж зачинився на самоті й узявся до книг і записок. Розум підказував йому, що перш ніж розпочати наступний експеримент, слід було б оточити будинок мурами, виставивши в бійницях гарматні жерла, але ж хіба міг він із цього починати будівництво загального щастя. Отож вирішив, що створюватиме вже тільки зменшені моделі в масштабі 1:1 000 000, в межах експериментальної мікромініатюризованої соціології. Щоб краще запам’ятати і завжди мати їх перед очима, він порозвішував на стінах майстерні такі каліграфічно виписані настанови: 1). Приязної Добровільності, 2). Переконаної Доброти, 3). Делікатної Доброзичливості, 4). Чуйної Турботи – і взявся до втілення їх у реальність. Для початку змонтував під мікроскопом тисячу електрочоловічків, наділив їх невеличким розумом, не набагато більшим замилуванням до Добра, бо вже зазнав страху від фанатизму. Електрочоловічки трохи мляво снували по скриньці, що правила їм за помешкання, і своїм рівномірним і монотонним рухом нагадувала годинниковий механізм. Трурль додав їм трошки мудрості, підкрутивши шурупчик думальника, й вони зарухалися жвавіше, поробили собі з опилків інструментики й стали підважувати ними стіни й віко. Потім збільшив потенціал Добра; громадяни одразу ж стали самовідданими, кожне кидалося стрімголов, жваво розглядаючись, аби виявити таких, яким треба поліпшити долю; особливо популярні були вдови й сироти, а ще популярніші – сліпі, їх оточували такою повагою, обсипали такими компліментами, що деякі бідолахи ховалися за металевими завісами скриньки, і конструктор міг уже спостерігати справжній цивілізаційний хаос. Нестача сиріт і злидарів призвела до кризи; неспроможні знайти на цьому падолі, тобто в скриньці, тих, хто б заслуговував на винятково активну зичливість, мікролюд у вісімнадцятому поколінні створив віру в Абсолютну Сироту, що її взагалі не можна ні осиротити, ні ощасливити: у шпарину такої нескінченності втікав у трансценденцію надмір зичливості, перетвореної на метафізику. Зазирнувши в потойбічний світ, суспільство щедро заселило його – поміж шанованих істот з’явилася Дивовдова, а також Небесний Владар, якому так само належало виявляти виняткове співчуття; отож вони сильно занедбали тлінний світ, і духовні організації поглинули більшість світських. Трурль уявляв собі все не таким; тоді він додав раціоналізму, скептицизму й тверезості, і все заспокоїлося.