- Дати тобі щось? - Запропонував Дерк. – Води? Їди? У нас є пара таких… – Він витяг з кишені протеїнові плитки і показав їй.

Гвен глянула на них і з огидою зморщилася.

– Ні, – відмовилась вона. - Забери їх. Я не голодна.

- Ти маєш поїсти що-небудь.

- Вже їла, - відповіла вона. - Минулої ночі. Джаан розкришив дві плитки у воді, зробив щось на кшталт пасти. - Вона відібрала руки від скронь і повернулася на бік обличчям до нього.

- Але я не втримала їх у собі, - сказала вона. - Я не дуже добре почуваюся.

- Це не дивно, - сказав Дерк. - А чого іншого було чекати? У тебе, мабуть, струс мозку, і ти ще легко відбулася. Щастя, що ти жива.

– Джаан уже казав мені це, – різко перебила вона. - І про те, що сталося потім, про те, що він зробив із Міріком. - Вона насупилася. - Я думала, що сильно його вдарила, коли ми впали. Ти бачив, правда? Мені здалося, що я розмозжила йому щелепу або свої пальці. Але він навіть не помітив.

- Так, - підтвердив Дерк.

– Розкажи мені про… ти знаєш. Про те, що було згодом. Джаан розповів дуже коротко. Я хочу знати, її голос був слабким, але вимогливим.