Камінь був загорнутий у срібну фольгу та шматочок чорного оксамиту – так само, як багато років тому, коли Дерк подарував його їй. Увечері Дерк сів біля вікна своєї кімнати з видом на широкий каламутний канал, яким нескінченним потоком в обох напрямках пропливали баржі з фруктами, що прямували жердинами торговців, і розгорнув пакунок. Камінь залишився таким, яким Дерк пам'ятав його: темно-червона сльозинка, прорізана вузькими чорними смужками. Він пам'ятав і той день, коли ювелір обточив його. Це було ще на Авалоні.

Нарешті Дерк торкнувся каменю.

Пальці відчули холод гладкої поверхні і зазвучав тихий голос, пробуджуючи спогади, нагадуючи про обіцянки, які він і так не забув.

Дерк опинився тут, на Браку, майже випадково і не міг уявити, як його вдалося знайти. Але його знайшли, і дорогоцінний камінь повернувся до Дерка Т'Ларієна.

- Гвен, - тихо сказав він собі. Йому хотілося знову вимовити це слово, щоби відчути знайоме тепло. Його Джіні, його Гвіневера, володарка нездійснених мрій.

Це було сім стандартних років тому, згадував він, погладжуючи пальцями холодну, як лід, поверхню каменю. Але здавалося, що минуло сім життів. Що вона може хотіти від нього зараз? Людина, яка її колись любила, та, друга Дерк т'Ларієн, яка давала обіцянки і дарувала коштовності, давно померла.

Дерк підняв руку, щоб прибрати з очей пасмо темного з сивиною волосся, і раптом, сам того не бажаючи, згадав, як Гвен відводила це пасмо перед тим, як поцілувати його.

І тоді він відчув безмірну втому та тугу. Дбайливо виплеканий цинізм, який служив підтримкою довгі роки, покинув його, плечі опустилися під тяжкістю відчуття власної особистості, що навалилося на нього, себе колишнього, такого, яким він уже давно не був. Звичайно, він сильно змінився за минулі роки і вважав, що став мудрішим. Але тепер вся ця мудрість немов разом прокис. Дерк перебирав у пам'яті спогади про обіцянки, які не виконав, про мрії, виконання яких відкладав, поки не забував про саму мрію, про ідеали, зведені до компромісу, про нудне, нікчемне життя попереду.

Навіщо вона змусила його все згадати? Занадто багато часу минуло, надто багато трапилося в його житті, можливо, в її теж. Крім того, він ніколи не вірив, що вона дійсно скористається каменем, що говорить. То був дурний жест молодого романтика. Жодна доросла розсудлива людина не може вважати себе пов'язаною такою безглуздою обіцянкою. Звісно, ​​він нікуди не полетить. Він ще тільки почав знайомство з Шлюбом, живе своїм життям, має важливі справи. Невже Гвен сподівається, що заради неї він вирушить у Запокров'я?