Повний обурення, він міцно стиснув у кулаку камінчик, маючи намір шпурнути його у вікно, у темні води каналу, викинути геть разом із усіма пов'язаними з ним спогадами. Але затиснута в кулаку маленька коштовність обпекла його крижаним холодом, пронизала кинджалом пам'яті.

– …бо ти потрібний їй, – чулося йому. – Тому що ти обіцяв…

Рука не ворухнулася, кулак залишився стиснутим. Болюче відчуття крижаного холоду минуло, але рука оніміла.

Той, другий Дерк, молодий, що належав Гвен, обіцяв. І вона також обіцяла. Дуже давно, на Авалоні. Старий майстер, висохлий емерелец, володар дуже незначного дару і золотисто-рудого волосся, вирізав для них два камінчики. Він «прочитав» Дерка Т'Ларієна, відчув всю глибину любові Дерка до його Джіні і вклав у маленький камінчик стільки від зрозумілого ним, скільки дозволяли його псіонічні здібності. Потім він зробив те саме для Гвен. Потім закохані обмінялися коштовностями.

Ідея належала Деркові. "Все може змінитися", - сказав він їй, цитуючи стародавній вірш. І тоді вони дали одна одній обіцянку: «Пішли цей нагадування, і я прийду. Де б я не був (була), коли б це не сталося, що б не сталося між нами, я прийду і не буду ні про що питати».

Але вона порушила обіцянку. Через шість місяців після того, як вона покинула його, Дерк послав їй камінь, що говорить. Гвен не відповіла. Після цього він не думав, що вона може нагадати йому про його обіцянку. Але Гвен нагадала.

Невже вона справді сподівається, що він прийде?

З глибоким сумом він усвідомлював, що та людина, якою вона була раніше, обов'язково прийшла б – незважаючи ні на що. І незалежно від того, наскільки сильно він її ненавидів або наскільки сильно любив. Але того дурня давно немає в живих. Час та Гвен убили його.

І все ж Дерк чув те, що казав йому камінь, і разом з незнайомою втомою він знову відчував колишні почуття. Зрештою Дерк підвів голову і подумав: «А може, і зараз ще не пізно?»