— Що ж, і за гріхи батьків треба відповідати, — процідив крізь зуби він, ще нижче схиляючись над Амелі.

— Невже ти вдариш дівчину? — зі вдаваним острахом спитала Мірто.

— Я заберу борг інакше, — сказав кадет і, ухопивши Амелі за кругле підборіддя, припав до неї й поцілував.

Далі все відбулося так швидко, що конферансьє навіть не встиг закінчити свій короткий монолог.

Амелі знялася зі стільця. Її шовкове плаття ніжно-фіалкового кольору зашаруділо, капелюшок злетів із голови, відкриваючи порцелянове личко та ідеальну зачіску. Маленька азіятка швидким рухом прип’яла руданя до оббитої оксамитом стіни, однією рукою стискаючи горло, а другою напираючи на грудну клітку.

Глорія заплескала в долоні від захвату.

— Ну, нарешті ви теж розважилися! Але, Лі, чому ти завжди така нелагідна з чоловіками?

— Відпусти його, годі, — втрутився Поль, насуваючи на обличчя крислатого капелюха. Голос юнака був низький і хриплий, такий, що міг перекрити будь-який шум.

Амелі відпустила. Кадет закашлявся, а його товариші занепокоєно дивилися на тендітну японку, що так стрімко змусила їхнього друга замовкнути.

— Це тобі так просто не минеться, — просичав рудань, спідлоба зиркаючи на Амелі й розтираючи шию.

— Вона дочка японського посла, — підвівся з місця Поль, звертаючись до кадета. — Якщо хочеш більше проблем, то будуть тобі не лише прийоми кунг-фу, а й самураї з мечами.

Кадети позадкували та квапливо сіли на свої місця під гучні кпини товаришів.

— Який чудовий вечір! — піднесла чарку Глорія. — Шкода, що Поль знову попсував усю гульню.

— Хочеш погуляти? — вишкірилася японка. — То давай я тобі трохи патли повисмикую!

Вони стояли одна проти одної, ладні зчепитися. На вустах Глорії грала посмішка, а Лі міцно стиснула зуби.

— У тебе проблеми з хлопцями. Мені здається, чи ти їх досі панічно боїшся? Гадаю, з тебе ніколи б не вийшло справжньої гейші.

Амелі вже готова була забути, що вони в людному ресторані, а не в спортзалі на татамі, але Поль став між ними, розводячи руками.

— Думаю, нам краще розрахуватися й тихенько вийти на вулицю. Ми вже й так у центрі уваги.

Дівчата озирнулися й коротко кивнули. Замість того щоб слухати французький шансон, що лунав зі сцени, усі відвідувачі прикипіли поглядами до їхнього темного кутка. Навіть Глорія цього разу не протестувала. Вони поклали на стіл гроші та вже йшли до виходу, як юрба кадетів перегородила їм шлях. Цього разу їх було вже вдвічі більше.

— По-перше, — випалив рудань, — у нас давно вже немає японської амбасади.