— Я говорив про японського посла у Франції, дурнику, — парирував Поль, підморгуючи дівчатам, щоб рухалися до дверей. — Ти не замислювався, чому це японку звати Амелі?

Допоки рудань міркував, чиясь рука вхопила Поля, хтось перекинув на кадетів стіл, і за мить уся четвірка вже бігла до виходу, збиваючи з ніг офіціантів та зачіпаючи капелюхи поважних купців.

Автівка стояла трохи далі, треба було пробігти вниз по схилу. Вишнева «Мінерва» тільки й чекала, доки заскочать у її шкіряні крісла. І пасажири щодуху мчали до неї, попри вузькі сукні та високі підбори. Тепер уже сміялися всі четверо, навіть Поль заходився сміхом, притримуючи чорний ковбойський капелюх. Аж раптом юнак врізався просто в патруль у темно-синій формі з золотим гаптуванням.

Кадети вибігли за ними, відрізаючи шлях до відступу.

— Усе гаразд? Чому пані вибігають із кафешантану? — запитав офіцер, обводячи поглядом знічених дівчат, що враз перестали сміятися, прикриваючи вуста долонями. — Можливо, ви забули заплатити? Чи ці браві бійці, майбутнє нації, напосідають?

Кадети завмерли позаду, чекаючи лиха на свою голову.

— Поль, говори, — стукнула його ліктем Мірто. — Ти ж у нас кавалер.

Але Поль закляк із роззявленим ротом, вирячившись на молодого офіцера.

— Що, мсьє, вам навіть мову відібрало?

Глорія зметикувала перша.

— Перепрошую, пане офіцере, але мій дядечко маркіз наказав привезти мене додому до півночі.

Склавши губки бантиком, білявка посмикала служаку за рукав уніформи й додала:

— А вже чверть на першу, пане жандарме. Ви ж не хочете, щоб мій американський дядечко гнівався? І на мене, і на моїх друзів, а заразом і на вас?..

Офіцер кинув прискіпливий погляд на Глорію, а тоді кивнув. Жандарми розступилися, даючи дорогу панянкам і Полю, який ніяк не міг отямитись.

— Рада, що поліція нас охороняє, — підморгнула білявка, пройшовши повз військових.

— Ми не поліція, пані. Ми жандарми, — приклав руку до кашкета офіцер. — Я штабс-капітан жандармерії, моє ім’я…

Але його ім’я потонуло в гуркоті мотору. Мірто натиснула на клаксон, сигналячи жандармам і кадетам. Дівчата помахали руками, Глорія надіслала прощальний повітряний поцілунок, і авто помчало геть від шумного й хмільного кафешантану.

— Що ти їм сказала, божевільна? — повернулася до Глорії Амелі. — Що ти нашептала тим кадетикам?

— Лише правду, сестро Лі, — поклавши руку на серце, серйозно мовила Глорія. — Сказала, що японка за крайнім столиком обожнює хлопців у формі, а підійти першою ніколи не наважиться.

— Я тобі зараз покажу хлопців у формі й синець під оком! — мало не вистрибнула з переднього сидіння азіятка.