— Я бачила запис сновидіння, — спостерігаючи, як Джеремайя та Меллорі навчають Теодора запускати й утримувати на вітрі літаючого змія, сказала вона.

— Угу.

Ліза продовжила:

— Можливо, вам неприємно про це говорити, тим більше в такий день, але, Мироне… — вона злегка торкнулася мого плеча. — Зрозумійте, ми можемо допомогти вашому синові. Можливо, нам не вдасться, та для того, щоби хоча б спробувати, нам треба з’ясувати, з чим маємо справу. Врешті-решт нічого страшного не сталося. Сам факт спостереження нічого не змінює. Система доктора Далтона не впливає на те, що фіксує, тобто той сон ваш син так чи так побачив би, а ви взагалі про нього не дізналися б, якби спали в той час, — Ліза підбадьорливо всміхнулась. — Я розумію, ви — батько, вам непросто себе перебороти, проте хочу, щоб ви пам’ятали: це лише сон, той, кого бачить уві сні Теодор, — несправжній, це примара, фантом, підсвідомий образ, який ніколи не дізнається, що за ним хтось підглядає, та який якось здатен передбачати… — вона не наважилася сказати «майбутнє», — різні події. Нелогічно зупинятися, щойно в нас почало щось складатися. Розумієте? Наступного разу, хай там що постане на екрані, намагайтеся реагувати спокійніше. Не втручайтеся. Дайте змогу хоча б кілька снів записати до кінця.

Я перевернув м’ясо на решітці. Повітряний змій у вигляді червоно-чорного кажана нарешті потрапив у висхідний потік і набирав висоту. Тео, стуливши від напруження губи, тягнув його за собою.

— Раз на тиждень, — промовив я. — Один раз на тиждень ми з Тео ночуватимемо в Балтиморі. Вас це влаштує?

Ліза Джин кивнула.

— Я перекажу докторові Далтону.

80

За період із 15 липня до 4 серпня ми з Тео тричі ночували під наглядом у лабораторії балтиморського відділення УНТ ЦРУ. Жодної із цих ночей — як і будь-якої іншої з проведених у будинку на березі Ліберті, — Тео не ходив уві сні. Це, однак, не означало, що спостереження виявилися марними. Високий чоловік з’являвся в кожному сні, записаному мозковим сканером доктора Далтона. Іноді він, тримаючись віддалік, щось говорив Теодору. Іноді просто стояв на периферії та відчужено, не втручаючись, стежив за тим, що відбувалось у сні.

А ми стежили за ним.

П’ятий сеанс було заплановано на ніч із вівторка на середу, 5 серпня 2015-го.

81

На початку та ніч не відрізнялася від решти ночей у лабораторії. Ніщо не віщувало біди. Я розумію, що опис кожної великої халепи починають саме з такої фрази і що ця фраза здається по-кіношному шаблонною, проте насправді саме так і було. Всі ми — доктор Далтон, Кардона, Хардисон і я серед них — почувалися розслабленими. Товсте однобічне скло й оббиті дірчастим звукоізоляційним матеріалом стіни комірки для спостережень породжували оманливе відчуття безпеки. Нам здавалося, що сутність, яка оселилась у снах Теодора, існує наче в паралельному світі, що той світ навіть теоретично неспроможний перетнутися з нашим — тобто перетнутися безпосередньо, напряму, а не через Теодора, — і що ми лише спостерігачі, які завдяки розробкам Енді Далтона отримали можливість зазирнути в те примарне хтозна-де. Я також мушу визнати, що нездоровий азарт Далтона три тижні тому під час першого сеансу перекинувся на мене. Ілюзія безпечності притупила батьківський інстинкт. Я міркував так: Тео однаково ходить уві сні, впродовж останніх днів я від цього навіть не прокидаюсь, то чому б не дізнатися, що ним керує? Я навдивовижу легко відмежувався від усвідомлення, що все, за чим ми стежимо, відбувається в голові мого сина. Тож невдовзі сам почав із нетерпінням чекати, коли хлопчик засне, а я зможу перебратися до сусідньої кімнати, щоб поглянути на згенероване сканером зображення.