— Що він мав на увазі, коли казав, що друге попередження ледь не вбило його?

— Агент Норвуд перебував на станції Кепітол-Саут під час вибуху. Він вижив лише завдяки тому, що на момент детонації вибухового пристрою зайшов за колону. Вона затулила його від осколків.

83

Середу ми з сином провели у Балтиморі. Після від’їзду Лізи Торнтон і Ґарета Джонсона Енді Далтон оглянув Теодора. Про досліди чи процедури, пов’язані зі скануванням мозку, я не хотів навіть чути. Погодився лише на загальне обстеження та психологічні тести. Меллорі Хардисон тричі — для кращої вибірки — «прогнала» хлопчака через колірний тест Люшера[71]. Потім організувала щось на кшталт співбесіди, впродовж півгодини засипаючи малого різними запитаннями: яке твоє ім’я? скільки тобі років? чи любиш малювати? якого кольору цей олівець? чим відрізняється день від ночі? як слід учинити, якщо ненароком зламаєш річ, яка тобі не належить? Я перекладав їй відповіді сина. За словами Меллорі, результати вона отримала більше ніж задовільні. Опівдні Далтон повів Тео на ЕЕГ. Графіки електричної активності також не відображали відхилень. Тео був чистим. Енді Далтон із неохотою визнав, що не повірив би, що у малого були непояснимі психічні відхилення, якби минулої ночі сам не став свідком його агресивної поведінки.

Пізніше того дня ми з Далтоном таки переглянули запис до кінця. Доктора найбільше цікавив момент між спалахом гніву в Аймонта й нападом. Що в цей час бачив Теодор? Як саме Аймонт примусив хлопчика накинутися на мене? На екрані тоді нічого не проступало, та чи справді нічого? Тричі, висвітлюючи та додаючи контрастності, ми прокрутили той фрагмент і виявили, що Тео таки щось бачив — якесь зеленкувате мерехтіння, — щоправда, нічого конкретного з того витягти не спромоглися. Далтон припустив, що причиною було накладання образів, які водночас надходили і з очей, і зі свідомості. У ту мить Тео вже не спав, але й Аймонт не відступав, через що реальна й підсвідома картинки змішалися, а програма не мала досвіду, щоби щось подібне розкодовувати: BrAD Pro Scanner просто не навчали проводити візуалізацію в умовах, коли людина заразом і дивиться, й уявляє.

Незважаючи на загалом обнадійливі результати тестування, Далтон переконав мене залишитись у Балтиморі. Власне, вмовляти мене не треба було. Ні, я не боявся залишатися наодинці з Теодором, проте вважав за краще перебути ніч у місці, де в разі виникнення непередбачуваних обставин зміг би якнайшвидше отримати кваліфіковану допомогу.

Після обіду Енді Далтон поїхав додому, щоби трохи поспати, пообіцявши на ніч повернутися до лабораторії. До вечора ми з Тео були самі. Я ні на мить не відступався від малюка, спостерігаючи за кожним жестом, поглядом чи словом, але нічого підозрілого не помічав — Тео як Тео, — що, звісно, не надто заспокоювало. Навпаки — я чомусь не міг позбутися відчуття, що це лише чергове затишшя перед бурею.