— Нормально, — переді мною знову був мій син. — Ви знаєте про нічний інцидент?

— Так, — вона подивилася на мою розбиту губу. — Доктор Далтон розповів мені.

— Він нічого не пам’ятає, — я перевів очі на Тео. — Уночі пошматував свою улюблену іграшку, а зранку розбудив мене, допитуючись, хто це зробив.

Плюшевий коала (чи то пак окремо голова, а окремо тулуб) лежав на тумбочці біля ліжка. Тео уникав поглядів на подерту іграшку. На моє обережне зауваження, що вночі, крім нього, ніхто коали не торкався, малюк ніяк не відреагував.

Вісім годин тому, після уколу заспокійливого, Тео провалився у сон. Я відніс його в ліжко, де хлопчак безпробудно проспав до ранку. За чверть по восьмій він прокинувся, нічого не пам’ятаючи про нічний інцидент. На розпитування відповідав здивованими поглядами, не розуміючи, чого я від нього хочу. Що особливо здивувало: Теодор не виглядав заспаним чи змарнілим, як це зазвичай траплялося після нічних кошмарів. Єдине, що його засмучувало, — це розчленований Юань Михайлович.

— Більше таке не повинно повторитися, — я тупився на розірвану іграшку.

— Наша домовленість у силі, — зауважила Ліза. — Ми вас ні до чого не примушуємо. Можу після сніданку відвезти вас до будинку на березі Ліберті. Я приїхала лише для того, щоб проглянути запис.

— Розумію.

Ліза Торнтон глянула на годинник:

— За кілька хвилин сюди приїде спеціальний агент Норвуд.

Я здивовано звів брови.

— За словами доктора Далтона, обличчя було добре видно, — сказала американка.

Спиною пробігся холодок:

— Це правда.

— Оскільки другий лист було адресовано Норвуду, я викликала його. Треба, щоб він передивився відеозапис учорашнього сновидіння, — вона помовчала, вивчаючи мою розпухлу губу: — Ви не заперечуєте?

— Ні.

— Підете зі мною?

— Так, — у ту мить мене не цікавив Норвуд. Хотілося ще раз побачити ромб на щоці Аймонта. Тобто насправді нічого такого не хотілося. Навпаки мене брав страх, дрижаки хапали від однієї думки побачити напад на себе очима Тео, та щось підказувало, що я мушу ще раз поглянути на ромбоподібну пляму. — Тільки потрібно, щоби хтось залишився з Теодором.

— Я покличу асистентку доктора Далтона.

За хвилину до кімнати вступила Меллорі Хардисон — Тео всміхнувся їй, — а ми з Лізою перемістилися до зали для зустрічей і презентацій на третьому поверсі, де за видовженим овальним столом уже чекали Енді Далтон і спеціальний агент Джонсон. Перед Далтоном стояв MacBook Pro Retina. Джонсон виглядав спокійним, Далтон помітно нервував. Спеціальний агент Норвуд з усіяним краплинами поту лобом і великим паперовим стаканчиком кави в руках ввалився до кімнати через хвилину. Відразу невдоволено глипнув на Лізу: