Зараз Денні у вестибюлі готувався вийти на вулицю. Він гуляв часто, прихоплюючи то санки, то снігоступи. Йому подобалося бувати поза готелем. Коли він опинявся за'двери-ма, на сонячному світлі, у нього немов гора падала з пліч.

Хлопчик приніс стілець, став на нього, із шафки біля танцювального залу дістав куртку й стьобані штани, а потім сів, щоб їх надягти. Чоботи лежали в коробці для взуття. Він натягнув їх, а коли заходився шнурувати й зав’язувати акуратним «бабусиним» вузлом сирицеві шнурки, то язик від старанності виповз з куточка рота назовні. Рукавиці, лижна маска — і готово.

Пройшовши через кухню до чорного ходу, хлопчик спинився. Йому набридло гратися на задньому дворі, до того ж у ці години місце, де він грався, закривала тінь готелю. Денні не подобалося бути в тіні «Оверлука». Він вирішив, що замість цього надягне снігоступи й сходить на дитячий майданчик. Дік Геллоран велів триматися подалі від кущів живоплоту, але думка про звірів-дерев не надто переймала хлопчика. Зараз їх поховали під собою замети, виднілися лише підвищення невизначеної форми — колись вони були головою кролика й хвостами левів. Отак визираючи з-під снігу, вони здавалися радше безглуздими, ніж страхаючими.

Денні відчинив чорний хід і взяв із майданчика для підвозу молока свої снігоступи. П’ять хвилин по тому на парадному ґанку він прикріпив їх до ніг. Тато казав, що в нього (Денні) талант ходити на снігоступах — ледачий шаркаючий крок, поворот щиколотки, від якого пухнастий сніг злітає із кріплень саме перед тим, як нога знову опускається на землю, — йому залишається тільки наростити на стегна, гомілки й щиколотки необхідну мускулатуру. Денні виявив, що щиколотки втомлюються раніше. Ходіння на снігоступах точно так само стомлювало їх, як катання на ковзанах, — адже доводилося увесь час обтрушувати кріплення. Приблизно кожні п’ять хвилин Денні доводилося зупинятися, щоб відпочити, розставивши ноги й вирівнявши снігоступи.

Але по дорозі до дитячого майданчика відпочивати не треба було, він увесь час ішов під гору. Денні заледве перебрався через дивовижний замет, радше схожий на дюну, яку намело на парадний ґанок, і менше ніж за десять хвилин уже тримався рукою в рукавиці за гірку на дитячому майданчику. Він майже не задйхався.

Дитячий майданчик під глибоким снігом був значно симпатичніший, ніж восени. Він нагадував парк атракціонів. Ланцюги гойдалки примерзли, химерно перекручені, сидіння лежали просто на снігу. Смуга перешкод перетворилася на крижану печеру, яку стерегли крижані зуби бурульок. З-під снігу визирали тільки димарі іграшкового «Оверлука»,