Він знайшов маленьку, всю в мастилі коробочку з лаконічною олівцевою позначкою «Скід». Джек струснув її, усередині щось загриміло. Свічі. Одну з них він підніс до світла, намагаючись без штангенциркуля визначити зазор. Хай їй грець, ображено подумав він, кидаючи свічу назад у коробочку. Якщо зазор невідповідний, гірше й бути не може, чорт забирай. Круто, дідько їм у пельку

За дверима стояла табуретка. Джек підніс її до снігоходу, сів, вставив чотири свічі запалювання, потім нагвинтив на кожну малюсінький гумовий ковпачок. Зробивши це, він дозволив пальцям швидко пробігти по магнето. Коли я сідав до піаніно, всі сміялися.

Назад до полиць. Цього разу він не міг знайти те, чого хотів — маленький акумулятор. Три- або чотиригніздний. Там були торцеві ключі, ящик із дрилями й свердлами, мішечки добрив для газону й «віґоро» для клумб, але ніякого акумулятора для снігохода. Однак Джека це анітрохи не тривожило. У нього гора з плечей звалилася. «Капітане, я зробив усе, що міг, але закінчити не вдалося». — «Чудово, синку. Я збираюся представити тебе до Срібної зірки й Пурпурного снігохода. Ти робиш честь своєму полку». — «Спасибі, сер. Бачить Бог, я старався».

Обстежуючи останні два або три фути полиці, Джек у прискореному темпі засвистів «Долину Червоної ріки». Ноти виривалися маленькими білими хмаринами пари. Він зробив уздовж полиці повне коло, але акумулятора не виявилося. Може, хто-небудь його вкрав. Може, Ватсон. Джек голосно розсміявся. Старий контрабандний трюк. Кілька паперових обрізків, кілька пачок паперу... хто кинеться скатертини або столового набору «Ґолден Ріґал»... а як щодо акумулятора до снігохода? Штука ж корисна. Сунути в мішок. Злочин білих комірців, дитинко. В усіх липне до пальців. Коли ми були дітлахами, то називали це «прилаштувати ноги».

Джек повернувся до снігохода й, проходячи мимо, від душі штовхнув його в бік. Ну, ось і все. Треба тільки сказати Венді: вибач, дитинко, але...

У кутку біля дверей причаїлася коробка. Просто під табуреткою. На кришці — напис олівцем: «Скід».

Зобачивши її, посмішка на губах Джека всохла. «Погляньте, сер, ось і кавалерія». — «Схоже, ваші димові сигнали зрештою спрацювали».

Так нечесно.

Чорт забирай, просто нечесно.

Щось — везіння, доля, провидіння — намагалося врятувати його. Якесь інше, біле везіння. Але в останній момент повернулося колишнє щастя Джека Торренса. Карта все ще йшла хрінова.

До горла похмурою сірою хвилею підкотила образа. Руки знову стиснулися в кулаки.

(Нечесно, будьте ви прокляті, нечесно!)

Чому б йому було не подивитися куди-небудь в інше місце? У будь-яке інше. Чому не кольнуло в шию, не засвербіло в носі й не приспічило моргнути? Будь-який такий учинок — і він ніколи не помітив би цієї коробки.