Вона пройшла в інший кінець кухні до комори, відсунула засув і зайшла всередину. Взявши бляшанку томатного супу, Венді знову закрила двері й зачинила їх на засув. Двері щільно прилягли до підлоги. Якщо тримати їх на замку, не доведеться турбуватися, що в рисі, борошні або цукрі виявиться мишачий або щурячий кал.

Венді розкрила консервну бляшанку й — плюсь! — вивалила почасти застиглий уміст у каструльку. Потім сходила до холодильника по молоко і яйця для омлету. Потім — у холодильну камеру по сир. Усі ці дії, такі повсякденні, що ввійшли в життя Венді ще до того, як там з’явився «Оверлук», допомогли їй заспокоїтися. Вона розтопила на сковорідці олію, розвела суп молоком, а потім вилила на сковорідку збиті яйця.

Раптом її охопило почуття, що хтось став у неї за спиною й тягнеться до горла.

Венді різко обернулася, стискаючи ніж. Нікого.

(Івізьми себе в руки, дівчинко!)

Натерши в мисочку сиру від великого шматка, Венді додала його в омлет, сам омлет перевернула й зменшила газ до чистого блакитного полум’я. Суп розігрівся. Каструльку вона поставила на велику тацю, там уже лежало столове срібло й стояли дві глибокі тарілки, дві малі, сільничка й перечниця. Коли омлет тихенько запихкав, Венді переклала його на тарілку, а другою накрила.

(тепер назад тією ж дорогою, якою прийшла, вимкнути світло в кухні, пройти через контору, через ворітщ в стійці, прихопити двісті доларів)

Пройшовши через дверцята в стійці у вестибюль, Венді зупинилася й поставила тацю поруч зі срібним дзвінком. Нереальність простиралася тільки до цього місця. Якась сюрреалістична гра в хованки...

Вона стояла в повному тіней вестибюлі, супилася й міркувала.

(нумо, дівчинко, цього разу погляньмо фактам в лице: хоча ситуація справді примарна, у ній є певні реальні моменти. Наприклад — у цьому безглуздому збіговиську почуття відповідальності не втратила тільки ти. У тебе син п ^Уяти з хвостиком років, за яким треба наглядати, й чоловік — щоб із ним не трапилося і яким би небезпечним він не зробився... може, почасти ти й за нього відповідаєш. А навіть якщо й ні, то подумай ось про що: сьогодні — друге грудня. Якщо рятувальник раптом не проїжджатиме мимо, ти можеш застрягти тут ще на чотири місяці. Навіть якщо вони почнуть дивуватися, чому ви не виходите в ефір, сьогодні ніхто сюди не вибереться... може, не вибереться ще кілька тижнів. Ти що, будеш цілий місяць скрадатися вниз за їжею з ножем у кишені, здригаючись від кожної тіні? Ти справді думаєш, що цілий місяць зумієш уникати Джека? Думаєш, тобі вдасться цілий місяць не впускати Джека в кімнати нагорі, якщо він захоче ввійти? У нього є ключ до всіх дверей, а засув трісне від першого ж сильного удару ногою)