Помалу їй вдалося взяти себе в руки.

Вона випустила стійку, обернулася й побачила, що Джек лежить, витягнувшись на весь зріст, поруч — розбита пляшка. Він нагадував поваленого гіганта. Денні скорчився під касою, затуливши рота обома руками, і не зводив очей з батька, що втратив свідомість.

Венді підійшла й торкнулася його плеча. Денні скулився від страху.

— Денні, послухай...

— Ні, ні, — замурмотав він хрипким старечим голосом. — Тато зробив тобі боляче... ти зробила боляче татові... тато зробив тобі боляче... хочу спати. Денні хоче спати.

— Денні...

— Спати, спати. Люлі-люлі.

— Ні!

По горлу знову пройшла хвиля болю. Венді поморщилася, але малий розплющив очі. Вони обережно виглянули з обведених темними колами очниць.

Невідривно дивлячись хлопчикові в очі, вона змусила себе заговорити спокійним тоном. Голос був хрипкий і тихий, майже шепіт. Говорити було боляче.

— Послухай, Денні, це не тато. Мені намагався зробити боляче не тато. А я не хотіла зробити боляче йому. У нього вселився готель, Денні. У твого тата вселився «Оверлук». Ти розумієш мене?

В очі Денні повернулося щось на кшталт розуміння.

— Різна гидота, — прошептав він. — Її тут раніше зовсім не було, правда?

— Не було. Це готель підсунув її сюди. Це... — Приступ кашлю перервав її пояснення, й Венді виплюнула ще трохи крові. — Це готель змусив його напитися. Ти чув людей, з якими тато розмовляв сьогодні вранці?

— Так... з людьми готелю...

— Я теж чула. А отже, готель набуває силу. Він хоче зробити боляче всім нам. Але я думаю... я сподіваюся... що він може зробити це тільки через тата. Готель зумів підловити тільки його. Ти розумієш мене, Денні? Дуже важливо, щоб ти зрозумів.

— Готель підловив тата. — Він подивився на Джека й безпомічно застогнав.

— Я знаю, що ти любиш тата. Я теж. Нам треба пам’ятати, що готель намагається заподіяти йому такий же біль, як і нам.

Венді не сумнівалася, що все саме так. Більше того, вона думала, що насправді, можливо, готелю потрібний Денні, ось чому він зайшов так далеко... може, тому він зумів так далеко зайти. Могло навіть виявитися, що якимось незрозумілим чином сили йому дає саме сяйво Денні — так, як акумулятор підживлює електроустаткування в машині, заводить її. Якби вони звідси вибралися, «Оверлук», можливо, угамувався б і повернувся до давнього стану, коли відчував навколишнє тільки наполовину й міг лише демонструвати копійчані страшні картинки найбільш психічно сприйнятливим постояльцям з тих, що переступають його поріг. Без Денні готель перетворювався всього лише на «будинок із примарами» з атракціону «кімната жахів», де той чи інший може почути примарний шум балу-маскараду або іноді побачити що-небудь тривожне. Але якби «Оверлук» поглинув Денні... сяйво Денні чи його життєва сила, або дух... називайте як завгодно... увібрав би це в себе — що тоді?