— Так. Це найкращий вихід, Денні.

— Однаково що посадити його у в’язницю.

— Тільки ненадовго.

— Тоді добре. Ти впевнена, що впораєшся?

— Так.

Але справа ця виявилася нелегкою і копіткою. Коли вони переступали дверні пороги, Денні втримував голову батька руками, але коли вони входили в кухню, пальчики малого зісковзнули із сального волосся Джека. Той ударився потилицею об кахель і почав стогнати й ворушитися.

— Доведеться скористатися димом, — швидко пробурмотів Джек. — Біжи-но, принеси мені каністру з бензином.

Венді й Денні обмінялися напруженими зляканими поглядами.

— Допоможи-но, — тихо сказала вона.

Секунду Денні не рухався з місця, начебто батькове обличчя паралізувало його, потім нерівним кроком перебрався до матері ближче й допоміг тримати ліву ногу. Вони проволокли Джека по кухонній підлозі, рухаючись повільно, як у кошмарі. Було тихо, тільки під стелею, наче комахи, гуділи лампи денного світла й чувся їх власний важкий подих.

Коли вони дісталися до комори, Венді опустила ноги Джека й повернулася, щоб невміло відсунути засув. Денні дивився вниз на батька, що знову розслабився й в'яло лежав на підлозі. Поки вони тягли його, ззаду зі штанів вибився хвостик сорочки. Денні подумав: «Цікаво, тато так напився, що йому не холодно, чи ні?» Здавалося, замикати тата в коморі, немов дикого звіра, не можна, неправильно, але Денні бачив, що той намагався зробити з мамою. Навіть коли був нагорі, він знав, що тато збирається зробити. їхня лайка звучала у нього в голові.

(якщо б тільки ми всі змогли звідси вибратися або це виявилося б сном — я сплю в Стовін/тоні й бачу сон, якби тільки)

Засув не піддавався.

Венді тягла щосили, але він не ворушився. Вона не могла відсунути кляту штуковину. Нерозумно й нечесно... коли вона ходила в комору за банкою супу, то двері відчинялися без жодних зусиль. Зараз засув не бажав рухатися. Що ж їй робити? Вони не могли засунути Джека в рефрижератор — там він би змерз і задихнувся на смерть. Але якщо вони залишать його на волі й він прийде до тями...

Джек на підлозі знову поворухнувся.

— Я про це подбаю, — пробурмотів він. — Я розумію.

— Мамо, він прокидається! — застеріг Денні.

Схлипуючи, вона вчепилась у засув обома руками.

— Денні? — У тоні Джека чулася якась поки що невиразна м’яка погроза. — Це ти, доко?

— Тату, ти поспи, — нервово сказав Денні. — Знаєш, уже час спати.