— Що?

— Я кажу, вам це потрібно?

Хлопчик показував на червону каністру з бензином, яка косо визирала зі снігу.

— Здається, потрібно.

Дік підняв її й струснув. Бензин там ще був, скільки — він не міг сказати. Він прив’язав каністру до заднього сидіння снігохода. Йому довелося кілька разів обмацати роботу, перш ніж переконався, що все правильно, тому що пальці вже закоцюбнули. Він уперше зміркував, що загубив рукавиці Говарда Коттрела.

(ці я посіяв, але сестра тобі зв’яже дюжину таких, Гобі)

— Залазь! — крикнув Геллоран хлопчикові.

Денні відсахнувся.

— Ми змерзнемо!

— Треба з’їздити до сараю! Там усяка всячина... ковдри... і таке інше. Нумо, лізь до мами за спину!

Денні забрався в снігохід, а Геллоран повернув голову так, щоб можна було прокричати в обличчя Венді:

— Місіс Торренс! Тримайтеся за мене! Зрозуміли? Тримайтеся!

Вона обхопила його й притулилася щокою до спини. Геллоран завів снігохід і обережно повернув рукоятку так, щоб плавно рушити з місця. Жінка ледь трималася, і якби вона зсунулася назад, то випала б сама й своєю вагою скинула

улоичпіс;'

_в Вони поїхали. Дік зробив коло, і вони взяли курс на захід, паралельно до готелю. Геллоран додав ходу, щоб потрапити до сараю, обігнувши готель із тилу

На мить їм відкрилася чітка панорама вестибюлю «Оверлука». З розшматованої підлоги бив струмінь палаючого газу, схожий на гігантську свічку з іменинного пирога — яскраво-жовта серединка, облямована мерехтливою блакиттю. У той момент здавалося, що полум’я лише освітлює готель, а не руйнує його. Видно було стійку адміністратора зі срібним дзвіночком, перебивні картинки, що зображували кредитні картки, старомодний касовий апарат, прикрашений завитками, невеликі візерункові килимові покривала, стільці з високими спинками, набиті кінським волосом маленькі подушечки... Денні розгледів диванчик біля каміна, там у день їхнього приїзду — день закриття — сиділи три черниці. Але справжній день закриття був сьогодні.

Потім цю картину загородили замети на ґанку. Ще хвилина — і снігохід заковзав уздовж західного крила готелю. Усе ще було досить світло, щоб бачити, не вмикаючи фару. Тепер палали обидва верхні поверхи, з вікон вистрілювали вогненні прапорці. Блискуча біла фарба почорніла й облазила. Віконниці, що приховували мальовничий вид за вікном президентського люкса, — ті віконниці, які Джек, згідно з отриманими інструкціями, старанно закрив у середині жовтня, — тепер зависли, мов палаючі головешки, а за ними відкрився широкий і темний вибитий провал, схожий на беззубу пащу, роззявлену в останньому беззвучному передсмертному гарчанні.