25 лютого 2014 р.

Шановний пасторе Джейкобз,

Ви моя остання надія.

Здається, я збожеволіла — таке писати, але це правда. Я звертаюся до Вас, бо моя подруга Дженні Ноултон наполегливо радить це зробити. Вона має ліцензію медсестри й каже, що ніколи не вірила в чудесні зцілення (хоча в Бога вірить). А кілька років тому побувала на Вашому сеансі зцілення у Провіденсі, штат Род-Айленд, і там Ви вилікували її від артриту, такого сильного, що вона не могла вже стискати й розтискати руки та «сиділа» на оксиконтині. «Я переконувала себе, що йду лише послухати, як співає Ел Стемпер, бо в мене були всі його старі платівки, коли він виступав із «Во-Лайтс», — сказала вона мені. — Але десь глибоко в душі я, напевно, знала, навіщо прийшла, бо коли він спитав, чи є люди, які хочуть зцілитися, я стала в чергу». Вона каже, що, коли Ви торкнулися її скронь кільцями, то не тільки біль у кистях рук і самих руках зник, але разом із ним пропала й потреба приймати оксі. У це мені вірилося ще важче, ніж у те, що артрит можна вилікувати, бо в нас тут, де я живу, багато людей вживають ці ліки, і я знаю, що «зістрибнути» дуже важко.

Пасторе Джейкобз, у мене рак легень. Під час променевої терапії випало все волосся, а від хімії я весь час блювала (втратила 60 фунтів[147]), та після всіх цих пекельних мук рак нікуди не дівся. А тепер лікар хоче, щоб я лягла на операцію — видалити одну легеню, але моя подруга Дженні всадовила мене й сказала: «Дорогенька, зараз ти почуєш сувору правду. Коли вони таке роблять, це значить, що вже запізно, і вони це знають, але все одно роблять, бо більше нічого не лишається».