Поки я читав останні рядки, лист тремтів у мене в руці.
Якщо ти погодишся мені асистувати, поки я закінчуватиму свою працю влітку цього року, твоя давня подруга (і, ймовірно, кохана) врятується, рак буде вигнано з її тіла. Якщо ж відмовишся, я дам їй померти. Авжеж, тобі це здається жорстокістю, ти вважаєш мене чудовиськом, але якби ти знав, яке колосальне значення має моя праця, то думав би зовсім інакше. Так, навіть ти! Мої номери (стаціонарний і мобільний) нижче. Я пишу ці рядки, а поряд лежить номер міс Содерберг. Якщо ти подзвониш мені (звісно, з позитивною відповіддю), я зателефоную їй. Вибір за тобою, Джеймі.
Дві хвилини я сидів на сходах, глибоко дихаючи й бажаючи, щоб серце не гупало так шалено. Усе згадував, як її стегна тулилися до моїх, як пульсував мій член, твердий, мов прут арматури, як її рука пестила мені потилицю, коли вона вдмухувала сигаретний дим мені в рот.
Врешті я підвівся й пішов сходами до своєї квартири, кволо тримаючи в руці два листи. Сходи не були ні довгими, ні крутими, і я був у хорошій формі завдяки поїздкам на велосипеді, та все одно, поки дістався горішнього майданчика, двічі довелося спинятися й переводити дух, а рука тряслася так сильно, що я мусив притримувати її іншою, поки вставив ключ у шпарину.
День був темний, і в квартирі громадилися тіні, проте я не переймався тим, щоб увімкнути світло. Те, що я мав зробити, краще було робити швидко. Я зняв із ременя телефон, важко опустився на канапу й набрав мобільний Джейкобза. Пролунав один гудок.