— І там теж був автовідповідач.

— Так. — Я затулив обличчя долонями. Дні, коли Астрід відповідала на дзвінки, у минулому. — Саме так.

* * * * *

А сталося от що. Дженні поїхала на гольф-мобілі до готелю; Дженні сіла у свій «субару»; Дженні без зупинок мчала до острова Маунт-Дезерт. Єдине, чого вона хотіла, — опинитися в затишку рідної домівки. А отже, біля Астрід. І Астрід її чекала. Їхні тіла знайшли в будинку одразу біля вхідних дверей. Напевно, Астрід встромила різницького ножа в горло своїй партнерці, коли та зайшла. А потім ним же перерізала собі на зап’ястях вени. Перетяла їх хрест-навхрест, хоч цю техніку й не рекомендують… однак лезо дістало до кісток. Я уявляю, як вони лежали там, у калюжах підсохлої крові, і спочатку в сумочці Дженні задзвонив телефон, а потім у Астрід — на стільниці в кухні під тримачем для ножів. Я не хочу цього уявляти, але зарадити собі нічим не можу.

* * * * *

Не всі зцілені Джейкобзом понакладали на себе руки, але упродовж наступних двох років багато хто з них таки це зробив. Не всі вони позабирали з собою тих, кого любили, але понад п’ятдесят таких було. Про це я знаю зі свого розслідування, у деталі якого втаємничив і Еда Брейзвейта. Йому більше до вподоби списувати це на випадковість. Але виходить не дуже добре, хоча він охоче піддає сумніву той висновок, який я зробив із цього параду божевілля, суїциду та вбивств. Мати вимагає жертв.

У Патриції Фармінґдейл, жінки, що засипала собі очі сіллю, зір відновився рівно настільки, щоб вона серед ночі прокралася в спальню до свого літнього батька й задушила його в ліжку подушкою, а потім прострелила собі голову з чоловікового «рюгера». Еміль Кляйн, пожирач землі, застрелив дружину й сина, потім пішов у гараж, полив себе бензином з газонокосарки і запалив сірника. Еліс Адамс, зцілена від раку на наметовому служінні в Клівленді, зайшла в міні-маркет із AR-16, гвинтівкою свого хлопця, і випустила чергу, вбивши трьох випадкових людей. А коли обойма вже була порожня, жінка витягла з кишені короткоствольний револьвер тридцять восьмого калібру і вистрелила собі в піднебіння. Марґарет Тремейн, одна зі зцілених Пастором Денні в Сан-Дієґо (хвороба Крона), скинула свого сина-немовля з балкона й викинулася слідом за ним. Свідки кажуть, падала вона без жодного звуку.

А ще був Ел Стемпер. Напевно, ви про нього чули. Заголовки статей у таблоїдах, що продаються на касі в супермаркетах, волали так голосно, що ви просто не могли цього пропустити. Він запросив обох своїх екс-дружин на вечерю, але одна з них (здається, друга) потрапила в затор і, на щастя для себе, приїхала пізніше. Коли вона зайшла у відчинені двері будинку Стемпера у Вестчестері, то побачила дружину-номер-один, прив’язану до стільця перед столом у їдальні й з проломленим черепом. Сам колишній фронтмен гурту «Во-Лайтс» вигулькнув із кухні, вимахуючи бейсбольною биткою, до якої прилипли залишки крові й волосся. Дружина-номер-два з криками вибігла з будинку, а Стемпер припустив за нею. На середині вулиці з житловими будинками він гепнувся на тротуар і віддав кінці від серцевого нападу. От це не дивина, як на такого важковаговика.