Щоденник Джонатана Харкера

30 жовтня. Вночі.

Пишу це перед топкою парового катера. Лорд Годалмінг розводить пари: він дуже досвідчений в цих справах, оскільки у нього був власний катер на Темзі, а крім того ще один в Норфолк-броді. Ми вирішили, що пропозиції Міни вірні і граф вибрав водний шлях для повернення до свого замку: єдине відповідне місце для цього там, де Бистриця вливається в Сирет. Ми розрахували, що це буде приблизно на 47-му градусі північної широти. Нам не важко йти повним ходом навіть уночі, оскільки річка дуже повноводна, а мілини знаходяться на великій відстані одна від одної, так що по суті немає ніякої небезпеки. Лорд Годалмінг говорить мені, щоб я пішов відпочити, бо цілком достатньо, щоб на вахті знаходився один із нас. Але я не можу заснути: хіба я спатиму, коли знаю, яка небезпека загрожує моїй дорогій Міні, оскільки вона їде в ці жахливі місця! Я тішуся лише тим, що всі ми знаходимося в руках Божих… Містер Моріс і лікар Сьюард виїхали верхи набагато раніше за нас. Вони їдуть правим берегом, оддалік річки пагорбами, звідки їм добре видно річку, і таким чином можуть скоротити шлях, не підкоряючись всім вигинам русла.

Ми взялися за божевільну справу. Ось ми мчимо в мороці, і оточуючий холод змушує здригатися. Якісь таємничі звуки ночі оточують нас. Годалмінг закриває двері печі…

31 жовтня.

Все ще мчимо далі. Настав ранок, і Годалмінг спить. Я на вахті. Ранок неймовірно холодний! Досі ми бачили лише декілька човнів, але в жодному з них не було ніяких ящиків, ніякого багажу такого розміру, потрібного нам. Щоразу, як тільки ми наводили на них електричне світло прожектора, люди лякалися, падали на коліна і молилися.

1 листопада. Ввечері.

Жодних новин; за цілий день ми не знайшли нічого подібного. Ми вже ввійшли в Бистрицю, і якщо ми помилилися в своїх припущеннях, то все пропало. Ми обігнали масу човнів, великих і малих. Сьогодні рано вранці одна команда прийняла нас за казенний катер і салютувала нам.

Декілька словаків говорили, що якийсь великий човен проходив повз них. Він ішов з незвичайною швидкістю і на борту в нього була подвійна команда. Це сталося ще до їхнього прибуття у Фунду, так що вони не могли сказати, зминули вони по Бистриці, або ж пішли прямо по Сирету. У Фунду ми нічого не чули про човен, можливо, він проскочив уночі.

2 листопада. Вранці.

Вже настав день! Сьогодні я набрався сил і, сидячи, спостерігаючи за тим, як спить Годалмінг, робив усе необхідне: стежив за машиною, управляв і вартував… Я відчуваю, що моя сила та енергія повернулися до мене. Хотілося б знати, де тепер Міна і Ван Хелзінк! Вони повинні були бути у Бересті в п'ятницю близько полудня. Маса часу піде у них на пошуки екіпажу і коней, тож якщо вони вирушили і їхали швидко, тепер» вони повинні бути в проході Борго. Хай допоможе їм Господь! Я навіть боюся думати про те, що з ними може статися. Цікаво, як справи у лікаря Сьюарда і містера Моріса. Я сподіваюся, під Страсба ми їх зустрінемо, оскільки, якщо доти ми не наздоженемо графа, нам необхідно буде знову всім разом порадитися, що робити.