— 44 —

Собака не загавкав, коли вона зійшла на ґанок, але Тесс собі уявила, як той стоїть просто за дверима, зачаєний, з оскаленими іклами.

— Губере?[185] — а кий чорт, для сільського пса це ім’я нічим не гірше за будь-яке інше. — Мене звуть Тесс. У мене є для тебе гамбургер. А ще я маю револьвер з одним набоєм. Зараз я збираюся відчинити двері. На твоєму місці я б вибрала м’ясо. Гаразд? Домовилися?

Ані гав. Може, він вимкнувся разом з ліхтарем? Або принишк перед вторгненням смачненької грабіжниці. Тесс спробувала один ключ, потім другий. Безуспішно. Ці два, либонь, від офісу їхньої транспортної компанії. Третій ключ обернувся в замку і, не витрачаючи часу на втрату хоробрості, вона мерщій прочинила двері. Тесс була науявляла собі бульдога або ротвейлера з червоними очима й слинявими щелепами. А побачила Джек-Рассел-тер’єра[186], котрий дивися на неї з надією, помахуючи хвостиком.

Тесс поклала револьвер до кишені куртки і погладила песика по голові.

— Боже милостивий, — мовила вона. — Лишень подумати, як ти мене був налякав.

— Не варто було лякатися, — сказав Губер. — Скажи мені, де Ел?

— Не питай, — відповіла вона. — Хочеш гамбургер? Тільки попереджаю: він, можливо, вже зіпсований.

— Давай його сюди, бейбі, — кивнув Губер.

Тесс спершу дала йому м’яса і тільки потім увійшла всередину, причинила за собою двері й увімкнула світло. А чом би й ні? Тут врешті-решт вони тільки вдвох із Губером.

Елвін Стжельке тримав свій дім у кращому порядку, ніж його брат. Підлога й стіни тут були чисті, не видно було стосів обмінного каталогу «Дядечка Генрі», а на полицях вона помітила навіть декілька книг. Стояли тут також кількома зграйками гуммелівські статуетки, а на стіні в рамці висіла велика фотографія їхньої з братиком Мамзілли. Тесс подумала, що деякий натяк в цьому є, але навряд чи це можна вважати гідним доказом чогось. Хоч будь-чого. «От аби тут було фото Ричарда Відмарка в ролі Томмі Удо, то була б інша справа».

— Чому ти посміхаєшся? — спитав Губер. — Не бажаєш поділитися?

— Фактично ні, — відповіла Тесс. — Звідки почнемо?

— Я не знаю, — відповів Губер. — Я всього лише пес. А як щодо добавки тієї смачної телятини?

Тесс згодувала йому ще трохи м’яса. Пес звівся на задні лапи й двічі крутнувся на місці. Тесс зачудувалася, чи вона не божеволіє.

— Томе, ти маєш щось сказати?

— У хаті його брата ти знайшла свої трусики, правильно?