Уже в дверях Тесс згодувала Губеру рештки м’яса. Він, либонь, виригає потім все на килим, але Великому Водієві до того вже нема діла.

Том запитав:

— Ти задоволена, Тессо Джин? Ти задоволена тим, що вбила не безвинну людину?

Вона гадала, що мусила б, бо тепер її самогубство виглядало явно неслушним вибором.

— А як бути з Бетсі Ніл, Томе? Як щодо неї?

Том не відповів... і знову ж таки, бо не мусив. Бо він, врешті-решт, — це вона сама.

Чи не вона?

Щодо цього Тесс не мала цілковитої певності. Та й чи має це якесь значення, якщо вона знає, що їй робити далі? А щодо завтра, то завтра вже буде інший день. Скарлет О’Гара мала щодо цього рацію[188].

Що має значення, так це те, що поліція мусить дізнатися про тіла в кульверті. Хоча б тому, що десь можуть бути родичі і друзі, котрі їх усе ще шукають. А також тому...

— Тому що плюшеве каченя підказує, що десь можуть бути й інші.

Цей голос уже належав їй.

І це було добре.

— 46 —

— 46 —

О сьомій тридцять наступного ранку після менш як трьох годин рвучкого, насиченого кошмарами сну Тесс увімкнула свій кабінетний комп’ютер. Але не для того, щоб писати. Писання було найостаннішим з усього, що вона наразі мала на думці.

Чи заміжня Бетсі Ніл? Тесс гадала, що ні. Того дня, в її офісі, вона не бачила на Бетсі Ніл обручки, та навіть якщо її вона могла й не помітити, то сімейних фотографій там не було точно. Єдиний образ, який вона пригадувала, це фото Барака Обами в рамці... але той одружений з іншою. Отже, маємо — Бетсі, ймовірно, розлучена або самотня. І ймовірно ж, не зареєстрована на жодному ресурсі в інтернеті. Тож у такому випадку комп’ютерний пошук не дасть їй абсолютно нічого. Тесс припускала, що може знайти її у «Стаґґер-Інн», якщо знову туди з’їздить... але вона не хотіла знову з’являтися в «Стаґґер-Інн». Більше ніколи.

— Навіщо ти вигадуєш собі клопіт? — спитав з підвіконня Фрітці. — Перевірила б принаймні телефонні номери по Свебріджу. А чим це від тебе так тхне? Невже собакою?

— Так. Це Губер.

— Зрадниця, — зневажливо промовив Фрітці.