Він зупинився, очі в нього знов потемнішали, опущені долі. В них мерехтів той Боббі, котрий успішно приховував себе від неї всі двадцять сім років. Той, котрого він намагався видати за чиєсь привиддя.

— Коли я почав отримувати ці піддрочування, я з ними боровся. Є такі журнали... такого роду журнали... я купував їх ще до того, як ми побралися, тож я подумав, якщо знову почну їх купувати... або деякі сайти в інтернеті... я думав, що зможу... ну, не знаю... фантазіями підмінити реальність, гадаю, так би ти це визначила... але якщо ти хоч раз спробував це в дійсності, фантазії тоді й ламаного шеляга не варті.

Він говорить, думала Дарсі, як людина, що закохалася в якийсь дорогий делікатес. Кав’яр. Трюфелі. Бельгійський шоколад.

— Проте суть все ж таки в тім, що я зупинився. Усі ті роки я тримався. Я можу зупинитися знову, Дарсі. Цього разу назавжди. Якщо в цьому полягає шанс для нас з тобою. Якщо ти можеш вибачити мені й перегорнути сторінку. — Він подивився на неї поважно, зволоженими очима. — Це можливо, ти могла б це зробити?

Вона подумала про жінку, поховану у сніговій кучугурі, про її голі ноги, виставлені на огляд безтурботним помахом ковша снігоочисної машини — своєї матері дочку, дитя-світ очей свого батька, коли вона першокласницею незграбно танцювала на шкільній сцені в рожевій балетній пачці. Вона подумала про матір із сином, знайдених у крижаному ручаї, як їхнє волосся ворушиться у чорній, прихопленій шугою воді. Вона подумала про жінку, засунуту головую в кукурудзу.

— Я мушу подумати про це, — промовила вона дуже обережно.

Він ухопив її за руки вище ліктів і прихилився до неї. Вона присилувала себе не здригнутися й зустріла погляд його очей.

Там були його очі... і не його. «Може, й є якийсь сенс у цих його оповідках про чуже привиддя», — подумала вона.

— Це не якесь там кіно з тих, де чоловік-психопат ганяється по всьому дому за своєю волаючою дружиною. Якщо ти вирішиш піти до поліції і виказати мене, я й пальцем не поворухну, щоб тебе зупинити. Але я знаю, ти вже подумала, як це може відгукнутися на дітях. Ти не була б тою жінкою, на котрій я одружився, якби вже не встигла про це подумати. Про що ти ще могла не подумати, так це те, до чого це може призвести тебе. Ніхто не повірить, що ти була заміжня за мною всі ці роки й сама нічого не знала... ба навіть не підозрювала. Тобі довелося б переїхати кудись звідси і жити на якісь заощадження, бо це я завжди заробляв нам на хліб, а чоловік не може заробляти на хліб насущний, сидячи у в’язниці. Ти навіть можеш не отримати того, що є на рахунку, бо зринуть цивільні позови. Ну й, звичайно, діти...