Він погасив трубу й запитально обернувся до мене.
— Напевне, ти маєш рацію щодо мистецьких штучок. Я вирішив показати свої роботи в «Ското», якщо той Наннуцці не передумав їх виставляти.
Ваєрмен усміхнувся і легесенько, намагаючись не розбудити Блізабет, поплескав у долоні.
— Чудово! Едгарові забажалося дутої репутації! А чом би й ні? Чому, чорти його забирай, ні?
— Я не бажаю нічого дутого, — відповів я, сам не знаючи, чи правду кажу. — Але якщо вони запропонують мені контракт, чи ти зможеш ненадовго вийти зі свого статусу відставника, щоб його проглянути?
Його посмішка згасла.
— Зможу, якщо буду тут, хоча не певен, скільки ще пробуду з вами. — Він помітив вираз мого обличчя й підняв руки. — Та ні, поки що я не замовляю собі похоронного маршу, але спитай сам себе,
Оскільки це питання виглядало банкою з павуками, якої мені наразі не хотілося відкривати, — принаймні не цього ранку — я його спитав про інше.
— А як ти взагалі попав на цю роботу?
— Хіба це важить?
— Ймовірно.
Я згадав, як сам почав жити на Думі цілком певний того, що сам вибрав цей острів, але відтоді дійшов висновку, що, схоже, це він вибрав мене. Я навіть гадав, як правило, лежачи у постелі, дослухаючись шепотіння мушель — чи й справді мій випадок трапився випадково. Авжеж, він
— Годі, — промовив він. — Якщо ти сподіваєшся, що я розповім тобі чергову довгу історію, забудь про це. Щоб викачати з мене оповідку, треба потрудитися, але наразі мій колодязь майже висох. — Він із сумом подивився на Елізабет, здавалося, його обличчям промайнула тінь заздрощів. — Я погано спав цю ніч.
— А якщо скорочену версію?
Він знизав плечима. Його піднесений настрій зник, як піна з вершечку пива в кухлі. Широкі плечі поникли так, що груди здавалися запалими.
— Після того як Джек Файнгам вигнав мене у «відпустку», я вирішив, що Тампа — найближче місто від Дісней Ворлда. От тільки діставшись туди, я смертельно занудився.
— Неможливо не повірити, — сказав я.