— Едгаре, ти не проти, якщо я тебе супроводжуватиму? — спитав Камен своїм густим басом.

Я посміхнувся. Легкість, з якою я спромігся на посмішку, мене теж здивувала.

Схоже, що шоковий стан має свої переваги.

— Дякую, гадаю, не варто. З нею її лікар.

Я поспішив до дверей офісу, ледь утримуючись, щоб не обернутися. Мелінда не побачила, а Ілса — таки так. Я гадав, що не так вже й багато людей змогли б їх помітити, навіть якби їм туди ткнули пальцем... та й тоді більшість з них вирішили б, що це або випадковість, або незначний артистичний трюк.

Усі ті обличчя.

Жахливо перекривлені обличчя потопельників у призахідній кільватерній смузі корабля. Там безсумнівно присутні Тесі й Лора, але є й інші, нижче них, там, де колір з червоного робиться зеленим, а з зеленого чорним. Там мусить бути також рудоволоса дівчина у старомодному суцільному купальнику: Адріана — найстарша сестра Елізабет.

— 7 —

— 7 —

Ваєрмен напував її з бокалу чимось схожим на шампанське, а поряд з ним, буквально заламуючи руки, сюсюкав Розенблат. Кабінет здавався напханим людьми. Тут вже було задушливіше, ніж у галереї, а ставало ще гірше.

— Я прошу всіх вийти геть! — оголосив Гедлок. — Усіх, окрім Ваєрмена! Зараз же! Сю ж мить!

Елізабет відштовхнула бокал тильним боком руки:

— Едгар, — промовила вона хрипко, — Едгар залишається.

— Ні, Едгар піде разом з усіма, — заперечив Гедлок. — Ви вже й так достатньо з...

Вона вхопила його руку й стисла. Либонь доволі сильно, бо аж очі в Гедлока розширилися.

— Залишиться, — промовила вона пошепки, але владно. Люди почали виходити з кабінету. Я почув, як Даріо повідомив тим, хто скупчилися за дверима, що все чудово, що у міс Істлейк трапилося легке запаморочення, але тепер з нею її лікар, і вона в порядку. До дверей рушив Джек, але Елізабет позвала його.

— Юначе! — Він обернувся. — Не забувай, — нагадала вона йому про щось.

Він посміхнувся і віддав їй салют:

— Ні, мем, я не забуду.