— Я її тримаю! — сказав Ваєрмен. — Док, телефонуйте 911, ради Христа, дзвоніть скоріше!

Гедлок поспішив навкруг столу, підняв слухавку, набрав номер, послухав.

— Блядство! Той самий гудок!

— Для виходу в зовнішню мережу треба спочатку набрати 9. — Я вихопив у нього слухавку і, утримуючи її біля вуха плечем, набрав номер. А коли спокійний жіночий голос спитав мене, в чім полягає причина екстреного виклику, я зміг все пояснити. Тільки адресу пригадати не зміг. Я забув навіть назву галереї. Вручив телефон Гедлоку і пішов навкруг столу до Ваєрмена.

— Господи Ісусе, — промовив він. — Я знав, що не треба її сюди везти, я це знав... але вона так вперто наполягала.

— Вона в безпам’ятстві? — я дивився на грузле тіло, очі її були розплющені, але безглуздо націлені в якусь точку в дальнім кутку кімнати. — Елізабет?

Ніякої реакції.

— Це був інсульт? — спитав Ваєрмен. — Ніколи не уявляв, що при цім бувають такі жорстокі корчі.

— Це не інсульт. Щось змусило її замовчати. їжджай з нею до шпиталю…

— Звісно, я поїду...

— І слухай, чи не скаже вона чогось іще.

Обернувся Гедлок.

— У шпиталі її готові прийняти. За хвилину тут буде швидка. — Він важким поглядом втупився у Ваєрмена. — Ну й хай, усе на краще.