І хоча жодна з них не виглядає такою, що ось-ось захлинеться, Емері не розмірковує довго. Йому заважає міркувати його радість, усвідомлення ним того, що це чудесна можливість, що, коли він з’явиться з близнючками, його до того відчужений тесть вмент змінить своє до нього ставлення. А срібні дзвони дівчачих голосів у його голові теж змушують його поспішати. Він кидається на порятунок, ось зараз він ухопить сестричок Аді і витягне їх на берег.

Емері! — Це Тесі, темні очі на порцеляново-блідому обличчі... а губи червоні.

Емері, швидше! — Це пора тягнеться до нього руками, з яких скрапує вода, а до щічок їй прилипли темні кучерики.

Він кричить — Я йду, дівчатка! Тримайтеся!

З розгону забігає у воду, ось вона йому по литки, ось по коліна.

Він кричить — Намагайтеся плисти! Так, ніби там, де вони стоять, їм не по стегна, а в ньому власного зросту шість футів і два дюйми.

Вода Затоки — все ще холодна в середині квітня — доходить йому до грудей, коли він врешті наближається до дівчаток, а коли вони хапають його своїми незвичайно дужими, як для малих діточок, руками, коли він вже наблизився достатньо, щоб помітити сріблястий відблиск їхніх полив’яних очей і відчути солоний запах мертвої риби, яким тхне їхнє струхлявіле волосся, тоді вже пізно. Він борсається, його крик радості звучить