— Знайти Софійку в соцмережах? — уже не сердито, радше сконфужено перепитала Марина Антонівна.

Марк тихо мовив:

— Так. Але не з-знайшов. Тому й прийшов до в-вас.

Пауза.

— Вона давно померла. — Бачачи, як витягується хлоп’яче обличчя та круглішають очі, завуч зм’якшилася. — Ти маєш рацію: Софія Ярмуш навчалася в нашій школі, але вона померла до того, як з’явилися соцмережі. Ти цього не знав?

— Ні. — Марк похнюпився й додав: — Пробачте, я не знав.

— Це було… — Єзерська прикрила долонею очі, та майже відразу стрепенулася. — Чекай. — Не встаючи з крісла, вона потягнулася до шафи й узяла з полиці одну з фотографій. Машинально стерла долонею пилюку, потім перевернула рамку. У верхньому лівому куті картонної підкладки темніла написана від руки дата: березень 2003 року. — 2003-го. По-моєму, в квітні Софія захворіла… і згоріла буквально за лічені місяці. — Погляд Марини Антонівни затуманився, жінка втупилася у вицвілу фотографію та хвилину не відводила від неї очей. Зрештою поклала рамку на стіл і перевела погляд на Марка: — Чому ти питаєш про неї?

Підліток покусував губи в пошуках відповіді. Завуч вглядалася в нього, і крихка здогадка, що зринула в голові кілька секунд тому, поволі переростала в упевненість: хлопчакові невідомо про найважливіше.

— То ти, — вчителька говорила повільно, стежачи, як змінюється вираз обличчя хлопця після кожного слова, — не знаєш, що її так і не поховали?

Невідь-чому в Марка на загривку здибилося волосся. Він спершу спантеличено поворушив губами й тільки потім витиснув:

— Ні. — хлопець раптом усвідомив, як двозначно прозвучала його фраза «хочу дізнатися, де вона зараз». — Будь ласка, розкажіть, що з нею сталося.

Марина Антонівна Єзерська довго дивилася на нього, проте, зрештою нічого не запитавши, відвела погляд і через силу почала розповідати.

— Тієї весни її мучив страшний біль у животі. У квітні Софія вже не могла їсти. Я була її класним керівником і одного разу на власні очі бачила, як вона блювала. Жили на шиї заледве не тріснули, вона вивергала все, аж доки з рота не пішла чиста жовч, але їй не легшало. Лікарі поставили діагноз: гострий панкреатит. Звідки він з’явився у такому віці, лікарі пояснити не змогли. Тоді, коли Софію поклали у стаціонар, її підшлункова вже перетравила сама себе й почала перетравлювати найближчі органи. Їй провели кілька операцій, натикали в тіло дренажів, але все марно. Софія пролежала в лікарні трохи більше ніж місяць і померла. — Жінка задумливо провела рукою по рамці. — Це її остання фотографія. У березні 2003-го ми всім класом їздили в Карпати.