Дорогою до школи Марк вирішив, що розмовлятиме з Мариною Антонівною Єзерською, заступником Старжинського із навчально-виховної роботи. Вона вела у 8-А історію України. Марина Єзерська була далеко не найстаршою із завучів (хоча, в принципі, могла працювати в школі на початку 2000-х), одначе серед решти заступників директора вона здавалася Маркові найбільш привітною та адекватною.

Хлопець ступив до школи о 13:25, через десять хвилин після початку шостого уроку. У вестибюлі, крім підстаркуватого вахтера, нікого не побачив. Марк пройшов до сходів і почав підійматися на четвертий поверх із учительськими та кабінетом директора. Підіймався він повільно — що вище вибирався, то важче давався кожен крок, — і на майданчику третього поверху вже ледве повз. Усе тіло неначе поважчало. Марк обмірковував, як почати з Єзерською розмову, і щодалі більш божевільною вважав усю цю затію. Він не знав, чи Марина Антонівна в кабінеті. Як він діятиме, якщо вона на уроці? Чекатиме на закінчення? Але під час перерви він може натрапити на когось з однокласників чи на Центнера. Навіть якщо завуч у своєму кабінеті, як йому зав’язати розмову? Невже вона стане розмовляти з ним?

Напевно, розмови ніколи не відбулося б, якби Марина Єзерська не наштовхнулася на Марка у вестибюлі четвертого поверху. Жінка якраз прямувала до свого кабінету. Вона впізнала восьмикласника та привіталася.

— О, привіт, Марку! Ти як тут?

Хлопець розгубився — Єзерська ще ніколи не зверталася до нього на ім’я, — вмить забувши заготовлені вдома слова.

— Я д-до вас.

Завуч дивилася на пов’язку та злипле волосся, що вистромлювалося з-під марлі.

— Твоя мама вчора була.

— Знаю.

Єзерська ледь примружилась.

— Ти прийшов через контрольні? — Її дочка навчалася у 8-А. Попри те що Марк Грозан перейшов до 15-ї школи 2015-го, завуч знала, як він навчається, а тому припускала можливість, що хлопець уже підготувався до контрольних. Жінка посміхнулася. — Пробач, я ще не готова.

— Я не через те, — заперечив Марк. — Я подумав, що ви можете мені допомогти… Ну, тобто якщо маєте кілька хвилин.

Завуч посерйознішала й жестом запросила школяра до свого кабінету.

— Заходь.

Хлопець несміливо переступив поріг і зупинився. Кабінет був невеликим: два столи, кілька крісел, перекособочена шафа для одягу та широченний, на всю стіну, стелаж із книжками та фотографіями в рамках. Марина Єзерська сіла за дальній від входу стіл і показала на просте крісло без билець навпроти.

— Сідай. Розказуй.

Марк, зсутулившись, наблизився до стола й сів. Витер об штани спітнілі долоні, потім підняв праву до губів і почав гризти ніготь на вказівному пальці. За секунду схаменувся, відсмикнув руку та зрештою наважився почати.