«Я не зраджувала тебе, – подумала Кіт. – Мені так шкода, Мері Джейн, але я не кидала тебе».

А тоді в її голові, наче пісня, пролунав той самий ніжний голос з наспівними інтонаціями двох країв:

«Якби я цього не знала, гадаєш, я була би тут, ідіотко? А тепер замовкни, ми намагаємось зосередитися».

Кіт відчула, як відривається від підлоги, аж доки не повисла за фут над землею, розкинувши в повітрі руки. Світло палахкотіло навколо неї з тріском, наче у багатті. Перед нею стояв Ендрю Дуґлас, роззявивши рота і дивлячись на неї зовсім порожніми очима.

Він стежив за тим, як вона злітає, як пульсуючий вогонь стягується, зосереджуючись на грудях Кіт – а потім вистрілює, наче ядро з гармати, охоплюючи його полум’ям. Відьомський вогонь, що анітрохи не пошкодив шкіру Кіт, підпалив Дуґласа, знищуючи його від плоті до кісток – доки лише купка попелу не залишилася там, де він щойно стояв.

Кіт залишалась підвішена над землею ще одну мить – і в цю мить побачила людину у дверній арці – Мейкпіса, на чиєму обличчі проступали зневіра і сум’яття. За мить все було скінчено, і Кіт каменем впала на підлогу з оглушливим стукотом. Перед тим, як остаточно зомліти, вона подумала про Люціуса: треба було поговорити з ним востаннє.

XVI

XVI

– Що ж, Кіт Касвелл, ви точно покращили своє становище.

Минуло майже шість тижнів, відколи Мейкпіс – чия підозріливість спонукала його зачекати на холоді, а потім податися за нею до схованки – витягнув її з каналізації й передав у дбайливі руки в лікарні Святого Ґая, де в неї швидко почалася лихоманка, що кілька днів тримала її на межі життя й смерті.

Востаннє інспектор бачив її того ранку, коли лихоманка пішла на спад і вона почала наполягати, аби її відправили додому – і була вкрай нестерпною, доки вони нарешті спекалися її. Дізнавшись, що її життю більше ніщо не загрожує, Мейкпіс з головою поринув у справу Різника, щоб за допомогою звітів Томаса Райта дати відповідь на всі спірні питання і нарешті закрити її.

Тримаючись грубувато і по-батьківськи та начебто остаточно усвідомивши той факт, що Кіт – дівчина, Райт зробився її частим гостем у лікарні й удома. Він приводив дружину й дітей подивитися на неї, наче вона була чимось на кшталт циркового атракціону. Ебберлайн посилав квіти – вона не знала, як багато йому насправді відомо, і не бажала з’ясовувати.

– Сер Вільям дуже щедрий, – сказала Кіт, розгладжуючи свою темно-зелену поплінову спідницю. Її волосся трохи відросло, і цього ранку вона побачила у дзеркалі, що її обличчя набуває здорової барви. Але навіть на власний погляд вона була ще дуже худа. Тож вона покірно їла все, що ставила перед нею місіс К.