– Мені подобається думати, що кожен з них відбув у темряву не на самоті.

Кіт подумала про Мері Джейн, Кеті, Елізабет, Поллі й Енні, кожна з яких була настільки самотня в момент смерті.

– Відтоді моя мати впала у відчай. Ви маєте зрозуміти, інспекторе, вона вже не та жінка, якою була колись – мені щодня доводиться нагадувати собі про це. Та жінка робила все, щоб згуртувати нас, нагодувати нас, усе, щоб ми були вдягнені й мали дах над головою. Після смерті священика його родина стає нікому не потрібною.

Коли вона одружилася з моїм батьком, власна родина зреклася її – звичайно ж, вона була вищого роду. Та коли жінка одружується з тим, хто нижче її, вона втрачає своє становище в суспільстві, хоча становище чоловіка трохи покращується. Я знайшла жінку-модистку, яка згодилася взяти мене в учениці – хоча, правду кажучи, я була найменш здібною помічницею, що коли-небудь робила честь її закладу. Деякий час ми намагалися протриматися на мою зарплатню, але нам не вдавалося зводити кінці з кінцями, а стан здоров’я Люціуса аж ніяк не полегшував нам справи.

Вона пішла до своєї родини, благала, аби матір прийняла її назад, лише заради власних онуків. І та жінка їй відмовила. Навіть кошика продуктів не запропонувала, щоб допомогти нам утриматися на плаву – хто б зі збіднілих людей відмовив у такій простій добрій справі?

Кіт подивилася на руки, які міцно стискала перед собою. Потім встала й почала міряти кроками свою гарну кімнату.

– А потім, однієї ночі, – це було ще до того, як ми переїхали до місіс Кіттредж, – знаєте, ще одне помешкання, менш благотворне для здоров’я, ніж попереднє, але там і носа менше пхають у чужі справи. Моя матір цілувала нас на ніч, а коли думала, що ми поснули, щипала себе за щоки, аби викликати рум’янець, фарбувала червоним губи й підводила очі сурмою, як циганка. Вона розпускала волосся і надягала єдину сукню, що зберіглася в неї з минулого життя – життя доньки з багатої родини. Це була яскраво-червона бальна сукня, із чорним мереживом і вугільно-чорним бісером, нашитим зверху, наче темні зірки.

Я ховалася і стежила згори, як вона спускалася до парадних дверей з усією гідністю справжньої королеви, і виходила на вечірню вулицю заробляти скільки зможе, щоб нагодувати нас, інспекторе. Думайте про це як хочете, але це те, на що готова була моя мати заради нас.

– І що сталося? – тихо спитав Мейкпіс. Він наче боявся, що звук його голосу може зруйнувати магію розповіді, що вона замовкне, і він вже не буде на цьому місці, де вона сплітає слово до слова, аби викликати до життя інший час і інше місце, інших людей, що колись були не такими, як тепер.