– Справді, дуже щедрий, – сказав інспектор, озираючи поглядом багаті меблі у вітальні. Будинок був найменшим в окрузі, не перенасичений пишнотами, але милий, добре обставлений і розміщувався в найдорожчому кварталі Мейфейра, прямо напроти парку перед будинком самого сера Вільяма.

Кіт ще й досі не звикла, що тепер у неї є служниця і лакей, але місіс К. насолоджувалася своєю новою роллю домоправительки – щасливо здаючи при цьому власний дім родині з трьох осіб – і була в захваті, що тепер їй є ким командувати, організовуючи все якнайкраще для «міс Кетрін» і «містера Люціуса». Кіт закочувала очі й грозилася виставити жінку на вулицю, якщо вона ще раз назве її так.

– Дуже, – погодилася вона.

Мейкпіс кивнув і зробив ковток чудової «Мадери», раніше принесеної місіс К., а тоді спитав:

– Це все з його власної волі, чи якось інакше?

– Більш-менш з його власної згоди, хоча трохи переконування теж знадобилося. Він не мав жодного бажання, аби люди його кола дізналися, що його особистий секретар був ніхто інший, як Джек-різник, котрий убивав нещасних жінок заради чорної магії.

– Невже вони справді повірили б у такі нісенітниці?

– Байдуже, містере Мекйпіс. Навіть зовсім трішки бруду вистачає, щоб поставити пляму на бездоганній репутації. Щойно пролунають звинувачення у бік Дуґласа – і люди почнуть наперебій розповідати, як вони завжди знали, що з ним не все гаразд.

– Бідолашний сер Вільям, – зітхнув Мейкпіс.

Кіт усміхнулася, потім розсміялася.

– Не хвилюйтеся так за старого, він дуже полюбив Люціуса, і, попри всі його буркотіння про шантаж, я йому теж подобаюсь. Будинок придбано на моє ім’я, є також солідна сума в банку, а ще сер Вільям залучив лікарів, щоб наглядати за станом здоров’я Люціуса.

– Як гадаєте, він ходитиме знову?

Вона знизала плечима.

– Напевно, так, але якщо ні, я зможу про нього подбати.

Кілька секунд Мейкпіс вагався, а тоді спитав:

– А ваша матір?

Повисла довга пауза, перш ніж вона почала відповідати на запитання, якого він не ставив.

– Мій батько помер через свою доброту. Майже три роки тому він натрапив на дівчинку на Лаймгауз-стрит, онучку аптекаря. Її оглушили й ударили ножем – двоє чоловіків, які зробили це, стояли над нею. Мій батько намагався захистити її, і вони напали на нього теж. Обоє померли на очах людей, яким забракло сміливості допомогти, але які були щасливі потім розповідати цю історію.

Кіт дивилася у вікно на гарний невеличкий сад, укритий снігом.