Мала б.

– Отже? – запитав він.

– Я боюся.

– Чого? Не мене. Ну ж бо, Маріанно. Це я. Я, Віґо. Я твій танцюрист, пам’ятаєш?

Із цими словами він почав рухатися. Наче під музику, якої вона не чула. І, як завжди під час танцю, він почав збуджуватися. Їй ніколи не набридало спостерігати за ним. Дивовижна рухливість його стегон, тонка гра його грудних і плечових м’язів, коли він здіймав руки над головою, долоні, що ловлять повітря. Часом музика, яку він чув, ставала просто шаленою, і його ноги підхоплювали відповідний ритм. Він притупував і крутився на місці, і його ерегований член де-не-де ляскав по стегнах. Часом нечутний ритм уповільнювався, і танцюрист ставав замріяним, гойдаючись на хвилях мелодійного припливу.

Усе відбувалося, як завжди. Він запрошував її назад у ліжко, де ці рухливі стегна припадуть до її тіла, зануривши в неї своє знаряддя, і танець триватиме, годину за годиною – часом так повільно, що вони ледве рухатимуться, часом перетворюючись на конвульсії, колотнечу, безумство.

Спостерігаючи за ним, вона згадала його дотики і тепер прагнула відчувати їх знов. Хотіла, щоб він знову склав долоні під її грудьми, торкнувся їх своїм вологим язиком. Хотіла, щоб він пестив долонями її стегна, водночас ніжно смикаючи губи її піхви.

А потім, збуджена й змокла від уявних дотиків його язика і його рук, вона прагнула відчути, як він входить у неї, повільно, зовсім повільно…

– Отже… – промовила вона. – Що, як я скажу тобі, що не боюся? Що тоді? Ти покажеш мені, хто ти насправді?

– Спочатку ти маєш обрати, – відповів він. – Скажи, що ти хочеш залишитися. Скажи, що кохатимеш мене, хай би ким я був, і я покажу тобі. Бо якщо не можеш… – Він припинив танцювати. Усе його тіло раптом застигло, усім своїм виглядом демонструючи страждання. – Якщо не можеш… то йди собі й ніколи не повертайся. Так, наче ми ніколи не зустрічали одне одного.

Вона дивилася повз нього, обмірковуючи його слова. Не те щоб їй зовсім не подобалася та жінка, якою вона була до зустрічі з ним. Не те щоб вона не мала амбіцій стати тим, ким могла б, якби й надалі залишайся сама. Їй подобався довколишній світ. Але цього було замало.

Вона знов перевела погляд на нього.

– Гаразд… – промовила вона.

Він насупився.

– Що ти обираєш? – спитав він.

– Я хочу побачити.

– Вороття не буде, – нагадав він їй.

– Я знаю.

Він провів руками по своєму тілу. Його пальці злегка торкнулися губ і ковзнули нижче, до середини грудей, потім – до пупка і ще нижче – до головки члена. Вона вела очима слідом за його рухом. Побачила, які гострі зуби ховаються за його губами. Побачила, як піт медовими краплями проступає в нього на грудях, прикрашаючи його. Побачила райдужне сяйво, що перетікає уздовж його живота під шкірою, нижче, нижче й нижче. Побачила, куди воно прямує і де зосереджується. Його яскраве сяйво зібралося біля самого кореня й потекло до головки, за яку трималися його руки.