Напевно, він був уже мертвий, але для впевненості вона вдарила ще, а потім ще раз, опускаючи сокиру на спину його розпростертого біля ніг тіла.

Потім відкинула сокиру і, хитаючись, вийшла з кімнати, мало не перечепившись через труп мачухи. Наступної ж миті її знудило на килим біля підніжжя сходів.

Вона злилася на себе, але нічого не могла вдіяти. Доведеться прибрати блювотиння – не можна дозволити, щоб це знайшла Марія, коли повернеться від сестри. Марія, чи Емма, чи поліція, яка шукатиме кожну зачіпку, здатну вказати на вбивцю.

І якщо вона розкаже правду – ніхто в таке не повірить.

І тоді вона зрозуміла, що задля порятунку має вигадати щось більш правдоподібне. Історію, яка пояснить дві смерті, що сталися в неї вдома. Якщо вона випустить щось із уваги, світ затаврує її як найкривавішу вбивцю епохи, і її повісять. Вона повинна знайти спосіб перекласти провину на когось за стінами цього будинку, на зниклого чужинця.

Вона перевірила своє взуття на наявність кривавих плям і залишила його внизу, а сама піднялася до себе перевдягнутися. Туфлі і сукню доведеться знищити – шкода, що вогонь здаватиметься підозрілим на тлі спекотної погоди, та, мабуть, можна пошматувати сукню і розвіяти залишки.

Украй необхідно було зараз міркувати чітко і швидко. Треба не залишити жодного сліду крові, що міг би пов’язати її зі смертями, і влаштувати собі алібі, перш ніж хто-небудь прийде в дім. Нагорі вона скинула із себе закривавлений одяг і, взувши батькові чоботи, пройшлася по кімнатах, у довільному порядку спустошуючи шухляди, розкидаючи одяг, змітаючи зі столів книжки й папери. Коштовності мачухи вона витрусила в наволочку, додавши для ваги столове срібло, і втопила в криниці, відчуваючи гострий жаль за опалами.

Нарешті вона повернулася до кімнати, замкнула всі двері, лягла в ліжко й стала вигадувати історію жертви, яка дрижала й тремтіла у самій білизні, занадто налякана жахливими звуками, що доносилися ззовні, аби покидати свій сховок. Їй спало на думку покласти сокиру під однією зі своїх дверей, аби підсилити враження небезпеки, що нависла над нею. Та потім вона зрозуміла, що це може викликати питання: чому вбивця облишив справу на півдорозі, так і не рознісши її дверей… ні, краще нехай думають, що її життя було врятоване, бо вбивця не запідозрив, що за замкненими дверима ховається людина – чи здобич, варта зусиль.

Вона буде налякана до смерті. Вона зомліє, коли їй скажуть, що сталося з її батьками, а потім буде гірко оплакувати їхню смерть. Їм нічого не лишиться, як повірити й пожаліти її – бідолашну сироту, якою тепер вона є.