Чоловік прокинувся рано 6 жовтня і стояв на надвір’ї мотелю. Більшість туристів уже поїхали назад до Нью-Йорка і Нью-Джерсі, і Флориди, до Онтаріо й Нової Шотландії, до Пенсильванії і Каліфорнії. Туристи залишили своє сміття, і свої долари, і місцевих насолоджуватися найкрасивішою порою року їхнього штату.

Цього ранку в повітрі віяло щось нове. Запах вихлопних газів з головної дороги був не таким сильним. Не було марева на обрії, і низький туман не обіймав молочно ноги білборда в полі по той бік дороги. Ранкове небо було дуже ясним, а повітря прохолодним. Бабине літо, схоже, цієї ночі пішло.

Вийшов хлопчик і став поруч із ним.

Чоловік сказав:

— Сьогодні.

  3

Був майже полудень, коли вони прибули до повороту на Салимове Лігво, і це болісно нагадало Бену той день, коли він прибув сюди сповнений рішучості вигнати усіх демонів, які його переслідували, і впевнений у своєму успіху. Той день був теплішим за цей, не було такого сильного вітру з заходу, і бабине літо тільки-но починалось. Він згадав двох хлопчиків з вудками. Сьогодні небо було жорсткіше синім, холоднішим.

Радіо в машині оголосило, що індекс пожежної небезпеки сьогодні — п’ять, другий згори показник у цій шкалі. Істотних дощів не спостерігалося в південному Мейні від першого тижня вересня.

Діджей радіостанції WJAB[301] попередив водіїв, щоб ретельно гасили своє куриво, а потім поставив пісню про чоловіка, який через кохання думав стрибнути з водонапірної вежі[302].

Вони вирушили по шосе № 12, проминули білборд «Оленів» і вже їхали по Джойнтер-авеню. Бен відразу побачив, що мигавка темна. Нема потреби в попереджувальному світлофорі тепер.

Потім вони опинилися в місті. Вони повільно їхали крізь Лігво, і Бен відчув, як його стискає старий страх, немов плащ, знайдений на горищі, вже затісний, але досі на ньому як влитий. Марк задерев’яніло сидів поряд з ним, тримаючи фіал святої води, який вони провезли всю дорогу з Лос-Сапатоса. Його їм вручив отець Ґракон як прощальний дарунок.

Разом зі страхом прийшли і спогади, майже краючи серце.

«Дрібнички і фармація» Спенсера поступилася місцем «ЛаВердьє», але й ця процвітала не краще[303]. Зачинені вікна брудні і голі. Вивіска автобусних ліній «Ґрейгавнд» щезла. У вікні кафе «Екселент» криво повисло оголошення «Продається», а всі високі дзиґлики перед шинквасом викорінено і кудись переправлено, до якоїсь більш успішної харчевні. Далі по вулиці вивіска над тим, що було колись автоматичною пральнею, досі повідомляла: «Барлоу і Стрейкер — Гарні Меблі»; але тепер золото літер поблякло, і дивилися вони на порожні хідники. Порожньою була велика вітрина, ворсисте килимове покриття брудним. Бен подумав про Майка Раєрсона і загадався, чи він і досі лежить у тому ящику в підсобці. Від цієї думки пересохло в горлі.